Сім'я Алчевських

З 1990-х років прізвище Алчевських повернулося до нас майже з забуття. Сім'я Алчевських — родина з представників інтелігенції, просвітників, діячів культури та меценатів. Серед них: Олексій Алчевський, його дружина Христина Алчевська, їхні діти Дмитро, Григорій, Ганна, Микола, Іван, Христина.

Олексій Кирилович Алчевський - (1835-1901) - підприємець, промисловець, меценат, комерції радник. Фінансовий геній і перший український мільйонер.

Христина Данилівна Алчевська є видатною постаттю в історії Харкова, яка зробила величезний внесок в освіту українців. Христина Алчевська (Журавльова) народилася 16 квітня (4 квітня за старим стилем) 1841 року в містечку Борзна Чернігівської губернії в родині вчителя. Батько був проти навчання доньки грамоти, і їй довелося самостійно навчитися читати й писати.  З юності Христина прагнула до просвіти жінок і підтримки української культури та мови. Христина реалізовувала себе як поетеса. Друкувалася в журналі «Дзвін», причому використовуючи псевдонім «Українка». Творчість авторки вразила молодого Олексія Алчевського, який навіть написав до редакції, щоб дізнатися ім'я загадкової письменниці. Так Христина та Олексій познайомилися, а згодом одружилися та переїхали до міста Харків. Христині Данилівні ми зобов'язані першим у світі пам'ятником Тарасу Шевченку. Христина Алчевська видала  книгу у трьох томах, яка називалася "Що читати народу?" Також Христина Алчевська брала активну участь у   відкритті першої публічної бібліотеки в нашому місті (зараз – Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка). У заснованій нею 1862 року в Харкові недільній жіночій школі вона навчала слухачок мови і літератури, історії та інших предметів, переконуючи суспільство в тому, що жінки мають право на освіту і громадську діяльність. 

У сім'ї Олексія та Христини Алчевських народилося шестеро дітей. Всі вони були дуже талановиті та прославили свій рід не лише на території Харківської губернії, а й далеко за її межами. 

Григорій  (1866-1920) був композитором та викладав вокал. Він написав багато популярних романсів. Займався обробкою українських пісень, брав участь у культурному житті українців у Москві.

Іван (1876-1917) — соліст Маріїнського театру, найкращий тенор XIX-XX ст. Так само, як і решта членів сім'ї, популяризував українську культуру. Тому влаштував драматичне товариство "Кобзар" у Москві. Микола – великий педагог та автор першого букваря для дорослих 1919 року, театральний критик, громадський діяч.

Микола (1872-1942) — педагог та театральний критик, автор першого Українського букваря для дорослих 1919 року

Дмитро (1865-1920) — кандидат природничих наук, належав до ради директорів Олексіївського гірничо-промислового товариства, акціонер банку. Розстріляний НКВДистами в 1920 році.

Анна (1868-1931) — талановита художниця, дружина Олексія Бекетова.

Христя (1882-1931) — письменниця, драматургиня, перекладачка(серед її перекладів твори Тараса Шевченка французькою).  Вона була активною засновницею та учасницею першої української партії РУП. Вона була палкою націоналісткою, була знайома з багатьма українськими письменниками, а також всіляко підтримувала Січових Стрільців. Більшість її творів (їх приблизно 4 тисячі) досі не опубліковані.

У Харкові й сьогодні живуть нащадки Алчевських, які водночас є і нащадками Бекетових, оскільки дочка Х. Д. Алчевської Анна була одружена з архітектором О. М. Бекетовим. Відома громадська діячка Олена Рофе-Бекетова сьогодні займається захистом старовинної архітектури міста, а також очолює благодійний фонд «Харків з тобою». 2004 року в Харкові встановили пам'ятник Олексію Алчевському. Через рік Національний банк України випустив монету із серії «Видатні особистості України», присвячену 170-річчю Алчевського.

У Харкові є вулиця Алчевських у центрі Харкова у Київському районі. Починається від вулиці Гіршмана і йде на північний схід до вулиці Весніна. На ній розташована наша бібліотека, яку в місті називають "бібліотека на Алчевських".

Академік архітектури - Олексій Бекетов

Будинок "Слово"

У 20 - х роках минулого століття - Харків став одним із ключових осередків для літераторів й діячів культури. Письменники у місті були здебільшого приїжджі, а їхня кількість постійно збільшувалася. Аби розв'язати проблему з житлом, у 1930 році створили кооператив та побудували будинок «Слово». Архітектор Михайло Дашкевич спроєктував його у формі літери «С». За задумом радянських ідеологів, що опікувалися умовами роботи письменницького цеху, дім мав стати райським місцем. Інтелігенція мала жити в окремих квартирах, з гарячою водою та телефоном, та разом з цим він став для них пасткою.

Розстріляне відродження — це літературно-мистецьке покоління 1920 – початку 1930-х років в Україні, яке знищила радянська влада. Прикладом радянських репресій та арештів став харківський Будинок «Слово».  З 1933 по 1938 роки радянська влада репресувала понад 70 митців, які мешкали в будинку; серед них 11 розстріляли в урочищі Сандармох. Згодом усіх митців, хто загинув у цей період, почали називати Розстріляним відродженням. Тепер це звичайний житловий будинок. У 2003 році на будинку "Слово" було встановлено меморіальну дошку з прізвищами письменників, художників та акторів, які проживали там у 1930‑х роках і були репресовані. А сьогодні росія провадить репресії  проти будинку. На початку березня 2022 року пам’ятку обстріляли російські війська. На щастя, ніхто з мешканців не загинув, але суттєво постраждало кілька квартир.

27 жовтня 2017 року у Харкові відбулася Українська прем'єра стрічки «Будинок „Слово“» (режисер Тарас Томенко).  Фільм брав участь в офіційній конкурсній програмі 33-го Варшавського міжнародного кінофестивалю 2017 року. У 2018 році стрічка отримала українську національну кінопремію «Золота дзиґа» в категорії «Найкращий документальний фільм».