Кінний ринок виник не просто як
місце обміну товарами, а як стратегічне перенесення торгівлі за межі центру
міста. До 1816 року коней продавали на сучасній площі Героїв Небесної Сотні,
але через шум, пил та величезну кількість худоби ярмарок пересунули на околицю
— на «вигін». Тоді це була пустка, де життя вирувало лише під час. Поступово
навколо площі почали будувати постоялі двори (заїжджі будинки), де зупинялися
купці.
У середині XIX століття Кінний
ринок став головним постачальником сировини для будівництва Харкова. Це було
єдине місце де щодня можна було придбати вапно у промислових масштабах. Сюди
стікалися вози з деревом, вугіллям та залізом.
Друга половина XIX століття
перетворила Кінну площу на індустріальний вузол. Поруч із ринком виріс
гігантський завод сільськогосподарських машин. Це сусідство було логічним:
фермер купував коня на ринку, а за рогом — плуг або молотарку до нього.
Саме тут у 1885 році збудували найбільше в
місті депо кінної залізниці. Це був цілий «мікрорайон» із кузнями, лазаретами
для коней та майстернями, що давало роботу сотням людей. Ринок славився ресторацією
Лютикова. Його квас вважався найкращим у місті, а дворівнева харчівня з
передовою на той час системою вентиляції була зразком чистоти. У 1925 році
площу назвали на честь Повстання 1905 року, оскільки саме тут свого часу
відбувалися запеклі сутички робітників заводу Гельферіха з поліцією.
Під час німецької окупації
(1941–1943 рр.) ринок став ледь не єдиним місцем, де харків’яни могли виміняти
речі на їжу, щоб вижити. Попри те, що більшість споруд згоріла, стихійна
торгівля тривала. У 1967 році Кінний отримав свій впізнаваний вигляд. Будівництво
критого ринку за прогресивним на той час проєктом (вантові конструкції, велике
скління) зробило його одним із найсучасніших у країні.
Після реконструкції до Євро-2012
ринок втратив частину своїх старовинних лавок, але зберіг планування. Сьогодні
це потужний торгівельний комплекс, де історичні традиції поєднуються з сучасною
інфраструктурою. Попри зміну офіційних назв площі та станції метро
(«Захисників України»), для харків'ян він залишається рідним і впізнаваним саме
як Кінний.





