Кінний ринок

Кінний ринок виник не просто як місце обміну товарами, а як стратегічне перенесення торгівлі за межі центру міста. До 1816 року коней продавали на сучасній площі Героїв Небесної Сотні, але через шум, пил та величезну кількість худоби ярмарок пересунули на околицю — на «вигін». Тоді це була пустка, де життя вирувало лише під час. Поступово навколо площі почали будувати постоялі двори (заїжджі будинки), де зупинялися купці. 

У середині XIX століття Кінний ринок став головним постачальником сировини для будівництва Харкова. Це було єдине місце де щодня можна було придбати вапно у промислових масштабах. Сюди стікалися вози з деревом, вугіллям та залізом.

Друга половина XIX століття перетворила Кінну площу на індустріальний вузол. Поруч із ринком виріс гігантський завод сільськогосподарських машин. Це сусідство було логічним: фермер купував коня на ринку, а за рогом — плуг або молотарку до нього.

Саме тут у 1885 році збудували найбільше в місті депо кінної залізниці. Це був цілий «мікрорайон» із кузнями, лазаретами для коней та майстернями, що давало роботу сотням людей. Ринок славився ресторацією Лютикова. Його квас вважався найкращим у місті, а дворівнева харчівня з передовою на той час системою вентиляції була зразком чистоти. У 1925 році площу назвали на честь Повстання 1905 року, оскільки саме тут свого часу відбувалися запеклі сутички робітників заводу Гельферіха з поліцією.

Під час німецької окупації (1941–1943 рр.) ринок став ледь не єдиним місцем, де харків’яни могли виміняти речі на їжу, щоб вижити. Попри те, що більшість споруд згоріла, стихійна торгівля тривала. У 1967 році Кінний отримав свій впізнаваний вигляд. Будівництво критого ринку за прогресивним на той час проєктом (вантові конструкції, велике скління) зробило його одним із найсучасніших у країні.

Після реконструкції до Євро-2012 ринок втратив частину своїх старовинних лавок, але зберіг планування. Сьогодні це потужний торгівельний комплекс, де історичні традиції поєднуються з сучасною інфраструктурою. Попри зміну офіційних назв площі та станції метро («Захисників України»), для харків'ян він залишається рідним і впізнаваним саме як Кінний.