Райони Харкова як персонажі

Наш Харків — це місто контрастів, і його райони мають настільки яскраві "вайби", що з них вийшли б геніальні персонажі. Якщо ви хоч раз замислювалися над тим, який характер має ваше місце проживання — цей пост для вас. Ловіть гайд по тому, якими були б райони Харкова, якби вони стали нашими сусідами чи друзями!

Центр

Це витончений інтелігент у стильних окулярах.  Ранок починає з еспресо в затишній кав'ярні, день проводить на лекціях або в галереях, а ввечері гуляє в саду Шевченка чи Центральному парку. Знає історію кожної будівлі на Сумській.

Салтівка

Вона голосна, швидка, енергійна, знає абсолютно все і про всіх. У неї в сумці можна знайти що завгодно — від свіжої зелені з ринку до трендових гаджетів. Вона ніколи не спить, постійно в русі й тримає на собі вайб усього міста.

Нові будинки

Харизматичний романтик. Він любить зручні кросівки та неспішні прогулянки. Це той самий друг, який знає найкращі затишні дворики, де ввечері пахне жасмином чи липою, і завжди готовий підтримати довгу розмову за чашкою кави на бульварі Юр'єва. Він сімейний, спокійний, але з дуже міцним внутрішнім стрижнем.

Холодногірський

Завжди зібраний мандрівник із рюкзаком за плечима, який «живе на валізах». Він постійно зустрічає та проводжає гостей, знає найкращі маршрути й ніколи не запізнюється. Трохи ностальгічний, пахне залізницею, кавою з автомата та романтикою далеких доріг.

Олексіївка

Прагматична, розумна, любить комфорт. Цінує затишок нових житлових комплексів і хорошу інфраструктуру. Вечорами або на вихідних  любить вийти на пробіжку чи прогулянку до Саржиного яру

ХТЗ

Прямолінійний, суворий, але чесний. Він не любить зайвих теревенів, цінує важку працю та порядок. Спочатку може здатися похмурим чи непривітним, але насправді він надійний товариш, який завжди підставить плече.

Колесо огляду

Історія колес огляду почалася у 1893 році, коли американський інженер Джордж Ферріс створив у Чикаго перший 75-метровий атракціон як відповідь Ейфелевій вежі. У Харкові ж власна історія налічує вже понад шість десятиліть. Перше колесо огляду в місті відкрили у 1963 році в глибині тодішнього парку Горького (неподалік кінотеатру «Парк»). Висота становила 24–26 метрів. Відкриті 4-місні кабінки («кошики») без скління, де пасажирів захищав лише металевий ланцюжок. Посередині було кермо-столик, яке дозволяло обертати кабінку навколо своєї осі під час руху. Дитячий квиток коштував 15 копійок, дорослий — 20–25 копійок (як порція морозива). Навесні 2011 року застарілий атракціон демонтували в межах масштабної реконструкції парку до «Евро-2012».

Нове колесо відкрили 23 серпня 2012 року на центральній площі парку. Його спроєктувала компанія «Мир» за участі харківських конструкторів. Маючи висоту 55 метрів, воно є найвищим в Україні. Повний оберт триває 10–12 хвилин. У найвищій точці радіус огляду сягає 20 км, звідки видно Держпром, Каразінський університет та Олександрівську дзвіницю.

Атракціон має 39 закритих кабін із міцного полікарбонату (кожна на 6 місць), зокрема одну спецкабіну для людей на кріслах колісних. Кабіни майже не хитаються. Загальна місткість — 234 особи. Щоби запобігти перевантаженню конструкції, оператори саджають людей за схемою противаг (через одну кабінку), а не поспіль. Колесо оснащене піксельним LED-підсвічуванням, що створює динамічні світлові шоу, які видно з дальніх районів міста.

У мирний час атракціон приймав до 4 тисяч відвідувачів щодня.

Внаслідок російських обстрілів Центрального парку 55-метрове колесо огляду зазнало пошкоджень. Наразі з міркувань безпеки атракціон зупинено. Парк залишається прогулянковою зоною, проте його відвідування під час повітряних тривог є вкрай небезпечним.

Маєток купця Соколова

Цей розкішний палац у стилі неоренесансу з витонченою ліпниною, німфами на фасаді та каріатидами знають багато харків'ян, але історія його створення відома не всім. (вулиця Благовіщенська, 17)

Наприкінці XIX століття багатий харківський купець і власник цукрових заводів Олександр Соколов шалено закохався. Його обраницею стала красуня-француженка. Дівчина  звикла до паризького шику і, приїхавши до Харкова, зауважила, що місто здається їй дещо провінційним і похмурим. Соколов, бажаючи підкорити серце коханої та втримати її в Харкові, пообіцяв побудувати для неї справжній паризький палац.

Він наймає відомого архітектора Олексія Бекетова і розпочинається будівництво. Фасад прикрасили фігурами міфічних істот та витонченими балконами. Всередині облаштували розкішні мармурові сходи, стелі з позолотою та величезні дзеркала, привезені з Європи. Родзинкою будівлі є актова зала з плафоном “Апофеоз Аполлона”, який розписував український художник Микола Уваров, він також відомий за розписами у будівлі Полтавського земства. Перед будинком облаштували невеликий сад із фонтаном.

Коли будівництво завершилося, купець презентував палац своїй музі. Француженка була вражена — це дійсно був шматочок Парижа в центрі Харкова. Вона погодилася залишитися з ним. Кілька років цей будинок був центром світського життя міста: тут проводили бали, звані вечері та творчі вечори.

Проте казка тривала недовго. Купець Соколов був азартною людиною. За однією з міських легенд, через кілька років він програв у карти в місцевому клубі майже весь свій статок, включаючи цей розкішний маєток. За іншою версією — його підкосила криза, і будівлю довелося продати за борги. Француженка, не витримавши втрати статусу та розкішного життя, покинула купця і повернулася на батьківщину. Соколов залишився ні з чим і помер у бідності.

Будинок Сурукчі: харківська перлина на межі зникнення

У центрі Харкова, на вулиці Садова, 7 розташований компактний одноповерховий маєток, повз який легко пройти мимо. А дарма. Це не просто стара будівля, а колишнє серце культурного життя міста, де рятували світові голоси та творилася історія медицини.

Степан Сурукчі — «батько» української оториноларингології (простіше кажучи — видатний лор-лікар). Стажувався в Німеччині, звідки привіз передові методики лікування, безкоштовно приймав бідних пацієнтів у Червоному Хресті, а у 1922 році заснував та очолив першу профільну кафедру в Харківському медінституті.

Саму садибу, зведену наприкінці XIX століття (імовірно, за проєктом архітектора В. Величка або О. Бекетова), професор придбав близько 1903 року. Будівля поєднала в собі елементи неоренесансу та модерну: витончений портик із тосканськими колонами, декоративний купол, терасу-ротонду з мармуровими фонтанами у дворі та фігурку ангела на даху, що символізував професію лікаря.

На початку XX століття садиба перетворилася на головний культурний хаб міста. Головна легенда дому: Саме тут Степан Сурукчі повернув голос легендарному басу Федору Шаляпіну, якого не могли вилікувати європейські світила. На радощах співак став близьким другом родини. Приїжджаючи до Харкова, він гостював у цьому домі та співав для гостей.