Стадіон "Металіст"

Стадіон "Металіст" — одна з найстаріших і найзнаковіших спортивних арен Харкова,  історія якого розпочалася ще у 1920-х роках. Будівництво  ініційовано у 1925 році за проєктом архітектора З. В. Пермиловського. Спортивну арену було зведено на вулиці Плеханівській (нині Георгія Тарасенка), на місці, яке раніше займало кладовище Святого Духа — факт, про який досі пам'ятають. Відкриття відбулося 12  вересня 1926 року. Стадіон будували   робітники паровозобудівного заводу (тепер Завод ім. Малишева).

Спочатку стадіон звався «Трактор». Він вирізнявся своєю універсальністю, оскільки призначався не лише для проведення матчів з футболу, а й для занять іншими видами спорту. На стадіоні було обладнано бігову доріжку, велотрек, майданчики для легкої атлетики та гандболу. Незважаючи на те що всі заплановані роботи з облаштування спортивної арени ще не були закінчені, вона вже вважалася найкращою в Україні, позиціонувалася як справжній олімпійський комплекс, придатний для проведення Всеукраїнських та міжнародних футбольних матчів та змагань з інших видів спорту.

 Після пошкоджень під час Другої світової війни стадіон реконструювали та перейменували на "Дзержинець"(1949 р.),  Потім "Авангард" (з 1956 р.). Свою нинішню назву — "Металіст" — стадіон отримав у 1967 році після масштабної реконструкції західної трибуни (1966–1967 рр.), яка збільшила місткість до 10 000 глядачів.  У 70-х роках продовжилися роботи, зокрема, була фактично заново побудована північна трибуна. Найбільша модернізація відбулася наприкінці 2000-х років у рамках підготовки до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року (Євро-2012). Роботи були завершені у грудні 2009 року, і стадіон отримав сучасний вигляд, включаючи новий дах по периметру, нові сидіння та відповідність вимогам УЄФА для проведення матчів рівня чемпіонату Європи.

З моменту реконструкції стадіон приймав не тільки матчі українських клубів ("Металіст", "Металіст 1925") та міжнародні поєдинки, але й виступав тимчасовою домашньою ареною для донецького "Шахтаря" (2017-2020) та інших команд. Його сучасна місткість становить понад 40 000 глядачів.

Таким чином, "Металіст" пройшов шлях від невеликого заводського поля до сучасної європейської арени, ставши справжнім спортивним символом Харкова. 

Гнат Хоткевич

 

Гнат Мартинович Хоткевич — митець небаченого масштабу, справжній феномен в українській культурі. Народився 12 січня 1878 року в Харкові. 

Був письменником, літературознавцем, мистецтвознавцем, бандуристом-віртуозом, композитором, істориком, етнографом, театральним і музичним діячем, а також педагогом. Значна частина його життя пройшла саме у рідному місті.

Творчий Шлях

Народився у бідній родині, Гнат був блискучим студентом, легко вступивши до Харківського технологічного інституту. Крім технічних наук, він глибоко цікавився українською історією та культурою. Завдяки своїй багатогранності та таланту, його називали «самородком».

Через участь у студентських заворушеннях його відрахували та вислали з міста. Доля усміхнулася, коли його почув Микола Лисенко. Хоткевич швидко став провідним солістом ансамблю, а згодом — віртуозом-бандуристом і теоретиком народної музики.

Харківський цирк

Харківський цирк по праву вважається одним із найстаріших в Україні. Історія циркових вистав у місті сягає XVIII століття, коли бродячі комедіанти, клоуни та дресувальники розважали містян на ярмаркових балаганах і базарних площах.

Перші опалювальні дерев'яні цирки почали з'являтися у Харкові з початку 1860-х років. Один із них, що належав Вільгельму Суру, відкрився у 1862 році на вул. Ірпінській. Перша по-справжньому стаціонарна кам'яна будівля цирку-театру. Зведений за проєктом архітектора В. Хрустальова на колишній Жандармській площі (нині пл. Нацгвардії). За легендою, це був подарунок квіткового магната Генріха Грікке своїй коханій — цирковій артистці.

Особливість будівлі: манеж легко трансформувався у сцену для театральних постановок (водевілів, оперет), а зала мала унікальну акустику.

Цирк Муссурі (1911 р.), зведений Герасимом Муссурі на вул. Благовіщенській. Був найбільшим у світі на той час — на 5750 місць. Згодом переобладнаний у театр оперети.

До 1917 року в Харкові працювало відразу дві будівлі стаціонарних цирків, що було рідкістю навіть для європейських міст.

 

У 1930-ті роки цирк Грікке став називатися Харківським державним цирком. Будівля була перебудована, манеж став стаціонарним.

 

Карпівський сад

Карпівський сад, розташований поблизу Новоселівки, має багату та непросту історію, пов'язану з купцями Карповими. Артемій та Федір Карпови були приїжджими купцями, які зуміли примножити свій капітал у Харкові, а Федота Карпова навіть обрали міським головою у 1808 році.

У 1867 році купці Карпови вигідно продали місту майже весь свій розкішний сад із джерелами під умову збереження назви «Карпівський сад», яка збережена й донині. До продажу в саду була широка алея, готель, каруселі та гойдалки.

Продаж був здійснений, зокрема, для потреб будівництва залізниці, яке почалося у 1869 році. Частина земель була безоплатно віддана містом під залізницю, але купці Карпови продали свої землі одними з перших. Залізнична просіка розділила сад на дві частини, негативно вплинувши на рослинність через осушення ґрунту.

Водопостачання та Легенди

Карпівський сад відомий своїм Карпівським джерелом води, яке свого часу забезпечувало водою майже половину Харкова (близько 40 тисяч відер щодня при загальному споживанні 100 тисяч). У 1878 році, з початком будівництва водопроводу, на Карпівських джерелах, що стали основними постачальниками, збудували насосну станцію з паровими машинами. Зараз тут розташоване КП «Вода».

Існує міська легенда, що від семінарії (на місці літнього училища) через увесь сад пролягав підземний хід, який закінчувався виходом біля річки Лопань по той бік залізниці.

Свого часу сад орендував Лаврентьєв, відомий винахідник атракціонів, який влаштовував у свята грандіозні розваги, включаючи морський бій на річці.

Після 1917 року  колишній Карпівський сад упорядкували та перетворили на Парк культури і відпочинку медичних працівників. Згодом тут збудували стадіон «Буревісник». В наші дні це прекрасне місце знаходиться, на жаль, не в найкращому стані, але залишається улюбленим місцем відпочинку багатьох харків'ян. 

Ботанічний сад

Ботанічний сад Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна - найстаріший ботанічний сад в Україні. Він був заснований одночасно з університетом у 1804 році.

За понад 200 років історії маленький сад, що мав у своєму розпорядженні декілька саджанців, розрісся до 40 гектарів. Площа саду розділена на дві ділянки: стара – поряд з самим університетом, на вулиці Клочківській, та нова – на вулиці Отакара Яроша.

Розвиток ботанічного саду у Харкові став можливим завдяки активному покровительству графа Потоцького. Саме за його сприяння з Криму привозили рідкісні дерева та насіння рослин. Тоді зразки флори, що звикли до теплого клімату вирощували просто в університетських кабінетах, і лише згодом побудували перші оранжереї.

Наразі колекція закладу налічує понад 7000 рослин родом з Америки, Африки, Австралії, Японії, Китаю та інших куточків світу. Також є чимало екземплярів, занесених до Червоної книги України. І хоч ботанічний сад є в першу чергу науково-дослідною установою, а не парком розваг, цей дивовижний куточок природи може відвідати будь-який харків’янин та гість міста.  побачити тут унікальні рослини й на тлі мальовничих локацій зробити чудові фото на згадку

Мурали Харкова: мистецтво на вулицях

Мурали в Харкові — це не просто малюнки на стінах. Це справжнє вуличне мистецтво, що перетворює звичайні будівлі на відкриті галереї та надає міському простору особливого характеру. Ці масштабні твори є частиною культурного життя міста, відображаючи його історію, прагнення та дух.

 

Портрет Тараса Шевченка

Мурал знаходиться на Садовому проїзді 30, його створили у 2014 році на честь  200-річчя з дня народження письменника.  На роботу художники витратили 900 балончиків з фарбою. Цей стінопис відразу ж став зіркою соцмереж – користувачі прийшли у захват від величної картини, що підноситься над містом. Площа портрета становить 570 кв. метрів. Крім того, зображення Шевченка у Харкові внесено до Національного реєстру рекордів України як найбільший портрет на стіні житлового будинку.

Портрет Кузьми Скрябіна

Неймовірний мальопис із зображенням співака знаходиться на вулиці Римарській, 23-А, його створили у 2018 році. Художники використали фото з харківської фотосесії Кузьми. Картина знаходиться поруч з будівлею філармонії.  Це один із найпопулярніших муралів серед туристів у місті.

Проєкт «Птахи»

Масштабний мурал з українськими птахами знаходиться у районі ХТЗ на декількох багатоповерхівках.  Його намалювали у 2016 році, щоб показати красу наших птахів. Інші мурали цієї серії включають «Дрізд» та «Снігур з синицею» (частина «Пташиного герба») знаходяться у Салтівському районі. Художниця Карина Жернова також створила мурал «Птахи надії» на вулиці Сумській.

 

Саме в Харкові знаходиться мурал-рекордсмен "Кит", внесений до Національного реєстру рекордів України як найбільший за площею мурал-триптих. Загальна площа стрітарту склала 1375,74 кв. м. Унікальність його ще й в тому, що намальований він на трьох стінах 16-поверхових будинків, на панно зображені п’ять маленьких китів і один великий (косатка). "Кит – це символ природної сили. Можна провести аналогію з тим, що наше місто теж велике і потужне, місто-мільйонник, тому захотілося створити масштабну і яскраву роботу, яка підніме настрій і буде цікава жителям і гостям міста", – так позиціюють свою роботу автори шедевра. 

Будинок братів Кац

Прибутковий будинок братів Кац (Давида і Лазаря), розташований у Харкові на Полтавському Шляху, 22а, є видатною пам'яткою архітектури. Зведений у 1914 році за проєктом відомого архітектора Віктора Естровича у стилі модерн (часто згадується як ар-деко), він вирізняється особливою красою та великою кількістю вишуканих декоративних елементів.

П'ятиповерхова будівля, яка належала міщанам Кацам до 1917 року, має незвичайну пластику фасаду, оригінальні балкончики, невеликі еркери та арочні перекриття, що створюють візуальну нескінченність об'єму. Фасад прикрашений численними дрібними деталями, маскарпонами на другому поверсі та скульптурами під дахом (частина декору, на жаль, була втрачена). Оздоблення під'їзду не менш цікаве, зі збереженою ліпниною, оригінальною плиткою на вході та огородженням сходів із «квіточками». Тут також мешкала відома сім'я дресирувальників Дурових.

Будинок Кац (№22а) розташований поруч із прибутковим будинком Рудинської (№22, арх. Борис Корнієнко, 1910 р.), і здалеку вони здаються єдиним цілим, хоча є окремими спорудами. Нещодавній ремонт змінив колір фасадів з сірого на землянисто-зелений. На жаль, у січні 2024 року скління будинку постраждало від російського ракетного удару, але на сьогодні все відновлено.

Довідка про архітектора: Віктор Абрамович Естрович (1881–1941) працював у Харкові з 1912 року, створюючи прибуткові будинки та особняки у різних напрямках модерну. Після 1917 року продовжував будувати житлові будинки, інститути та лікарні. Він був розстріляний нацистами разом із дружиною у Дробицькому Яру у грудні 1941 року. Його будівлі залишаються цінним надбанням архітектури Харкова.