Історія Собору Успіння Пресвятої Діви Марії

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії, розташований по вул. Гоголя, 4, — одна з тих родзинок Харкова, яка  малює неповторний вигляд слобожанської столиці. Собор побудований у стилі неоготики за формою латинського хреста. Його фасад прикрашають стрілчасті арки, вітражна «троянда», фіали та двоступеневі контрфорси, що створює неповторний контраст із сучасною забудовою міста.

Історія римо-католиків у Харкові розпочалася наприкінці XVIII ст. з іноземних купців. Новий поштовх громада отримала у 1805 році із заснуванням Харківського університету, куди прибули викладачі з Європи. Спочатку богослужіння проводили в гімназії та університеті. У 1830 році громада придбала садибу на вул. Малій Сумській (нині Гоголя). Перебудований двоповерховий будинок став першою церквою, освяченою у 1832 році на честь Св. Розарію Пресвятої Діви Марії. Проте з часом будівля занепала, а капітальні ремонти стали занадто витратними.

Катакомби Харкова: таємне місто під нашими ногами

Підземна історія Харкова налічує від 300 до 500 років. Це розгалужена мережа ходів, що поєднує оборонні споруди, монастирські крипти та купецькі льохи. Заснування Харкова у 1654 році як козацької фортеці дало поштовх першому підземному будівництву. Таємні ходи вели до річки Лопань і служили для розвідки, вилазок у тил ворога та забезпечення водою під час облоги. Система мала унікальну акустику: захисники чули все, що відбувається на поверхні.

Згодом з’явилися монастирські підземелля, зокрема під Свято-Покровським монастирем, де в криптах зберігали мощі святих. У XVIII–XIX століттях підземелля стали частиною міської інфраструктури. Найвідоміші - винні льохи купця Жевержеєва, де за стабільної температури +14...16°C зберігалося понад 30 тисяч літрів вина. Величезні підземні галереї Гостинного двору архітектора П. Ярославського використовувалися для зберігання товарів і вугілля.

Діамантовий голос України: Євгенія Мірошниченко

Її голос називали «кришталевим», а техніка була настільки досконалою, що вчені в лабораторіях вимірювали герци її співу. Євгенія Мірошниченко — легенда, яка протягом 40 років була окрасою Національної опери України. Але за вишуканими сценічними образами ховалася жінка з неймовірно гострим характером та драматичною долею.

Шлях майбутньої зірки почався зовсім не в музичних салонах. Народилася 12 червня 1931 року Дівчинка з Харківщини пережила війну та втрату батька. У 12 років Женя опинилася в ремісничому училищі, де замість нот тримала в руках зубило і молоток. Вона була «відчайдушною хуліганкою»: билася, лазила по дахах і навіть виколола собі татуювання — літеру «Е» на руці (яку пізніше довелося боляче видаляти). Але талант неможливо було приховати. Кажуть, що її доля вирішилася в коридорі училища: Женя натирала підлогу і на весь голос виводила складну арію. Її почув професор консерваторії, і з цього моменту почалося сходження нової зірки.

Мірошниченко стала еталоном колоратурного сопрано. Її віртуозне виконання партії Цариці ночі в «Чарівній флейті» Моцарта чи Віолетти в «Травіаті» увійшло до світової скарбниці мистецтва. Вона була щирою патріоткою України та своєї малої батьківщини — Харкова, куди поверталася з концертами знову і знову.

Будинок і лікарня Боруха Фукса: медична перлина старої Сумської.

Прогулюючись вулицею Сумською, неможливо оминути будинок № 25 — елегантну споруду, яка вже понад століття зберігає таємниці харківської медицини та революційних змов. До середини XIX століття ця ділянка на розі з теперішнім провулком Людмили Гурченко належала токарю Бернедорфу, а згодом — каретному майстру Вольфу. Лише у 1897 році територію викупив надвірний радник, лікар Борух Фукс.

Борух Йоселевич був не просто лікарем, а візіонером. Закінчивши медичний факультет Харківського університету, він уже за рік вирішив створити власну приватну клініку. Разом із талановитим компаньйоном Михайлом Данилевським він відкрив жіночу лікарню. Для Харкова це був унікальний заклад: тут проводили найскладніші операції, а пацієнти отримували догляд європейського рівня.

Кінний ринок

Кінний ринок виник не просто як місце обміну товарами, а як стратегічне перенесення торгівлі за межі центру міста. До 1816 року коней продавали на сучасній площі Героїв Небесної Сотні, але через шум, пил та величезну кількість худоби ярмарок пересунули на околицю — на «вигін». Тоді це була пустка, де життя вирувало лише під час. Поступово навколо площі почали будувати постоялі двори (заїжджі будинки), де зупинялися купці. 

У середині XIX століття Кінний ринок став головним постачальником сировини для будівництва Харкова. Це було єдине місце де щодня можна було придбати вапно у промислових масштабах. Сюди стікалися вози з деревом, вугіллям та залізом.

Друга половина XIX століття перетворила Кінну площу на індустріальний вузол. Поруч із ринком виріс гігантський завод сільськогосподарських машин. Це сусідство було логічним: фермер купував коня на ринку, а за рогом — плуг або молотарку до нього.

Саме тут у 1885 році збудували найбільше в місті депо кінної залізниці. Це був цілий «мікрорайон» із кузнями, лазаретами для коней та майстернями, що давало роботу сотням людей. Ринок славився ресторацією Лютикова. Його квас вважався найкращим у місті, а дворівнева харчівня з передовою на той час системою вентиляції була зразком чистоти. У 1925 році площу назвали на честь Повстання 1905 року, оскільки саме тут свого часу відбувалися запеклі сутички робітників заводу Гельферіха з поліцією.

Під час німецької окупації (1941–1943 рр.) ринок став ледь не єдиним місцем, де харків’яни могли виміняти речі на їжу, щоб вижити. Попри те, що більшість споруд згоріла, стихійна торгівля тривала. У 1967 році Кінний отримав свій впізнаваний вигляд. Будівництво критого ринку за прогресивним на той час проєктом (вантові конструкції, велике скління) зробило його одним із найсучасніших у країні.

Після реконструкції до Євро-2012 ринок втратив частину своїх старовинних лавок, але зберіг планування. Сьогодні це потужний торгівельний комплекс, де історичні традиції поєднуються з сучасною інфраструктурою. Попри зміну офіційних назв площі та станції метро («Захисників України»), для харків'ян він залишається рідним і впізнаваним саме як Кінний.

 

Харківський національний університет мистецтв імені І. Котляревського

У самому серці Харкова, на майдані Конституції, 11, розташований Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського  - провідний культурний та освітній осередок міста. Це один із чільних закладів вищої освіти  України, що є потужним творчим, науково-методичним центром музичної та театральної освіти Слобожанщини.

Університет, названий на честь видатного письменника, класика української літератури, драматурга і діяча музично-театрального мистецтва Івана Котляревського, має міжнародне визнання. Він є членом Європейської Асоціації Консерваторій (AEC), Європейської Асоціації Університетів (EUA) та Європейської Ліги Університетів Мистецтв (ELIA).

Історичний шлях: Від Музичних класів до Університету

Історія закладу бере свій початок у 1871 році, коли в Харкові відкрилися Музичні класи. Вони розпочали роботу 1 жовтня в орендованій квартирі на Вознесенському провулку, де навчалося близько 250 учнів. 

Лопанська набережна в Харкові

Лопанська набережна — це важлива частина історичного району Залопань у Харкові, яка пролягає правим берегом річки Лопань. Вона тягнеться від вулиці Конторської до Пискунівської, перетинаючи Полтавський Шлях.

Це місце відоме як зона для прогулянок та відпочинку.

 Цікаві місця:

• Лопанська стрілка (Сквер "Стрілка"): Це історичне місце, де річка Харків впадає в Лопань. Вважається, що саме тут знаходилося перше поселення на території міста. Це популярний сквер для відпочинку, прогулянок, а також місце для фотосесій.
• "Міст закоханих" Пішохідний підвісний міст, який був офіційно відкритий після реконструкції, і став традиційним місцем, де молодята залишають замки "на щастя". Увечері він підсвічується.
• Човнові станції У районі Стрілки працюють дві човнові станції ("Ластівка" та "Стрілка"), де можна взяти човен для прогулянки річкою.
• Пам'ятник Андрію Первозваному Встановлений на Лопанській стрілці.

Це мальовниче місце в центрі міста, звідки відкривається гарний краєвид на річку та навколишні будівлі, зокрема, на Благовіщенський собор.