Харківський цирк

Харківський цирк по праву вважається одним із найстаріших в Україні. Історія циркових вистав у місті сягає XVIII століття, коли бродячі комедіанти, клоуни та дресувальники розважали містян на ярмаркових балаганах і базарних площах.

Перші опалювальні дерев'яні цирки почали з'являтися у Харкові з початку 1860-х років. Один із них, що належав Вільгельму Суру, відкрився у 1862 році на вул. Ірпінській. Перша по-справжньому стаціонарна кам'яна будівля цирку-театру. Зведений за проєктом архітектора В. Хрустальова на колишній Жандармській площі (нині пл. Нацгвардії). За легендою, це був подарунок квіткового магната Генріха Грікке своїй коханій — цирковій артистці.

Особливість будівлі: манеж легко трансформувався у сцену для театральних постановок (водевілів, оперет), а зала мала унікальну акустику.

Цирк Муссурі (1911 р.), зведений Герасимом Муссурі на вул. Благовіщенській. Був найбільшим у світі на той час — на 5750 місць. Згодом переобладнаний у театр оперети.

До 1917 року в Харкові працювало відразу дві будівлі стаціонарних цирків, що було рідкістю навіть для європейських міст.

 

У 1930-ті роки цирк Грікке став називатися Харківським державним цирком. Будівля була перебудована, манеж став стаціонарним.

 

Карпівський сад

Карпівський сад, розташований поблизу Новоселівки, має багату та непросту історію, пов'язану з купцями Карповими. Артемій та Федір Карпови були приїжджими купцями, які зуміли примножити свій капітал у Харкові, а Федота Карпова навіть обрали міським головою у 1808 році.

У 1867 році купці Карпови вигідно продали місту майже весь свій розкішний сад із джерелами під умову збереження назви «Карпівський сад», яка збережена й донині. До продажу в саду була широка алея, готель, каруселі та гойдалки.

Продаж був здійснений, зокрема, для потреб будівництва залізниці, яке почалося у 1869 році. Частина земель була безоплатно віддана містом під залізницю, але купці Карпови продали свої землі одними з перших. Залізнична просіка розділила сад на дві частини, негативно вплинувши на рослинність через осушення ґрунту.

Водопостачання та Легенди

Карпівський сад відомий своїм Карпівським джерелом води, яке свого часу забезпечувало водою майже половину Харкова (близько 40 тисяч відер щодня при загальному споживанні 100 тисяч). У 1878 році, з початком будівництва водопроводу, на Карпівських джерелах, що стали основними постачальниками, збудували насосну станцію з паровими машинами. Зараз тут розташоване КП «Вода».

Існує міська легенда, що від семінарії (на місці літнього училища) через увесь сад пролягав підземний хід, який закінчувався виходом біля річки Лопань по той бік залізниці.

Свого часу сад орендував Лаврентьєв, відомий винахідник атракціонів, який влаштовував у свята грандіозні розваги, включаючи морський бій на річці.

Після 1917 року  колишній Карпівський сад упорядкували та перетворили на Парк культури і відпочинку медичних працівників. Згодом тут збудували стадіон «Буревісник». В наші дні це прекрасне місце знаходиться, на жаль, не в найкращому стані.

Ботанічний сад

Ботанічний сад Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна - найстаріший ботанічний сад в Україні. Він був заснований одночасно з університетом у 1804 році.

За понад 200 років історії маленький сад, що мав у своєму розпорядженні декілька саджанців, розрісся до 40 гектарів. Площа саду розділена на дві ділянки: стара – поряд з самим університетом, на вулиці Клочківській, та нова – на вулиці Отакара Яроша.

Розвиток ботанічного саду у Харкові став можливим завдяки активному покровительству графа Потоцького. Саме за його сприяння з Криму привозили рідкісні дерева та насіння рослин. Тоді зразки флори, що звикли до теплого клімату вирощували просто в університетських кабінетах, і лише згодом побудували перші оранжереї.

Наразі колекція закладу налічує понад 7000 рослин родом з Америки, Африки, Австралії, Японії, Китаю та інших куточків світу. Також є чимало екземплярів, занесених до Червоної книги України. І хоч ботанічний сад є в першу чергу науково-дослідною установою, а не парком розваг, цей дивовижний куточок природи може відвідати будь-який харків’янин та гість міста.  побачити тут унікальні рослини й на тлі мальовничих локацій зробити чудові фото на згадку

Мурали Харкова: мистецтво на вулицях

Мурали в Харкові — це не просто малюнки на стінах. Це справжнє вуличне мистецтво, що перетворює звичайні будівлі на відкриті галереї та надає міському простору особливого характеру. Ці масштабні твори є частиною культурного життя міста, відображаючи його історію, прагнення та дух.

 

Портрет Тараса Шевченка

Мурал знаходиться на Садовому проїзді 30, його створили у 2014 році на честь  200-річчя з дня народження письменника.  На роботу художники витратили 900 балончиків з фарбою. Цей стінопис відразу ж став зіркою соцмереж – користувачі прийшли у захват від величної картини, що підноситься над містом. Площа портрета становить 570 кв. метрів. Крім того, зображення Шевченка у Харкові внесено до Національного реєстру рекордів України як найбільший портрет на стіні житлового будинку.

Портрет Кузьми Скрябіна

Неймовірний мальопис із зображенням співака знаходиться на вулиці Римарській, 23-А, його створили у 2018 році. Художники використали фото з харківської фотосесії Кузьми. Картина знаходиться поруч з будівлею філармонії.  Це один із найпопулярніших муралів серед туристів у місті.

Проєкт «Птахи»

Масштабний мурал з українськими птахами знаходиться у районі ХТЗ на декількох багатоповерхівках.  Його намалювали у 2016 році, щоб показати красу наших птахів. Інші мурали цієї серії включають «Дрізд» та «Снігур з синицею» (частина «Пташиного герба») знаходяться у Салтівському районі. Художниця Карина Жернова також створила мурал «Птахи надії» на вулиці Сумській.

 

Саме в Харкові знаходиться мурал-рекордсмен "Кит", внесений до Національного реєстру рекордів України як найбільший за площею мурал-триптих. Загальна площа стрітарту склала 1375,74 кв. м. Унікальність його ще й в тому, що намальований він на трьох стінах 16-поверхових будинків, на панно зображені п’ять маленьких китів і один великий (косатка). "Кит – це символ природної сили. Можна провести аналогію з тим, що наше місто теж велике і потужне, місто-мільйонник, тому захотілося створити масштабну і яскраву роботу, яка підніме настрій і буде цікава жителям і гостям міста", – так позиціонують свою роботу автори шедевру. 

 

 

 

 

Будинок братів Кац

Прибутковий будинок братів Кац (Давида і Лазаря), розташований у Харкові на Полтавському Шляху, 22а, є видатною пам'яткою архітектури. Зведений у 1914 році за проєктом відомого архітектора Віктора Естровича у стилі модерн (часто згадується як ар-деко), він вирізняється особливою красою та великою кількістю вишуканих декоративних елементів.

П'ятиповерхова будівля, яка належала міщанам Кацам до 1917 року, має незвичайну пластику фасаду, оригінальні балкончики, невеликі еркери та арочні перекриття, що створюють візуальну нескінченність об'єму. Фасад прикрашений численними дрібними деталями, маскарпонами на другому поверсі та скульптурами під дахом (частина декору, на жаль, була втрачена). Оздоблення під'їзду не менш цікаве, зі збереженою ліпниною, оригінальною плиткою на вході та огородженням сходів із «квіточками». Тут також мешкала відома сім'я дресирувальників Дурових.

Будинок Кац (№22а) розташований поруч із прибутковим будинком Рудинської (№22, арх. Борис Корнієнко, 1910 р.), і здалеку вони здаються єдиним цілим, хоча є окремими спорудами. Нещодавній ремонт змінив колір фасадів з сірого на землянисто-зелений. На жаль, у січні 2024 року скління будинку постраждало від російського ракетного удару, але на сьогодні все відновлено.

Довідка про архітектора: Віктор Абрамович Естрович (1881–1941) працював у Харкові з 1912 року, створюючи прибуткові будинки та особняки у різних напрямках модерну. Після 1917 року продовжував будувати житлові будинки, інститути та лікарні. Він був розстріляний нацистами разом із дружиною у Дробицькому Яру у грудні 1941 року. Його будівлі залишаються цінним надбанням архітектури Харкова.

  

Музей-аптека

Музей-аптека у Харкові на вулиці Воскресенській, 19 (на перетині з Греківською) — це справжній куточок історії фармацевтики, що відтворює атмосферу старовинної аптеки.Аптека в цій старовинній будівлі з'явилася ще в 1877 році, ставши однією з перших у Харкові. Спочатку будівля належала дворянці Зайцевій, яка здавала її в аренду фармацефтам .

У 2014 році харківське фармацевтичне підприємство "Червона зірка" відновило історію, відкривши тут перший у Харкові Музей-аптеку.

Музей-аптека налічує близько 2500 – 50 000 експонатів (за різними даними), які формувалися понад 20 років і відображають роботу аптек у різні періоди. Що можна побачити:

·  Аптечний посуд та меблі: Старовинні банки, флакони, пляшки з фірмовими знаками, а також дореволюційні та радянські аптечні меблі.

·         Інструменти: Різноманітні прилади для виготовлення ліків, зокрема аналітичні ваги для високоточних вимірювань, а також платформні ваги.

·    Оригінальні ваги та гирі: Колекція ваг, включаючи маленькі з чашами з черепахового панцира, а також набори гирь, деякі з яких виконані у формі тварин (наприклад, "заєць" або "свиня"), щоб допомогти неписьменним покупцям.

·         Документи та рецепти: Старовинні книги, рецепти з прізвищами відомих харківських фармацевтів та колекція сигнатур — паперових ярликів, які сургучем кріпили до пляшок з ліками. На сигнатурах часто зображували герб аптекаря або фасад будівлі.

·         Нелікарські товари: Оскільки раніше в аптеках продавали не лише ліки, в експозиції представлені також парфумерія, косметичні засоби (флакони для парфумів, пудри, помада), хімічні реактиви та навіть феєрверки.

Експозиція допомагає відтворити атмосферу аптек XVIII та XIX століть. Це цікаве місце, де можна дізнатися, як готували ліки понад сто років тому. Паралейно аптека-музей функціонує як звичайна де можна придбати ліки.

Вулиця Дарвіна

 

Вулиця Дарвіна – справжня архітектурна перлина Харкова. Це одна з найменших вулиць міста, її довжина близько 700 м. Вона бере початок від вулиці Григорія Сковороди та повертає на Куликівську. Її частина складає єдиний архітектурний комплекс, побудований близько століття тому. Повертаючи на цю тиху вулицю, наче перетинаєш невидиму межу й опиняєшся на початку минулого століття.