Засновник Харківського університету Василь Назарович Каразін

 

Це була унікальна та багатогранна особистість. Історія життя цієї людини гідна захоплюючих книг та кінофільмів. Каразін Василь Назарович- український вчений, винахідник, громадський діяч був нащадком стародавнього шляхетного роду, який мав свій герб ще з 1627 року. Засновником роду вважається Григорій Караджи (прадід Василя Назаровича) — архієпископ міста Софії. 

Народився Василь 30 січня 1773 в с. Кручик на Слобожанщині (тепер Харківська область). Батько,  походив з грецького роду Караджі, мати — з козацької родини Ковалевських. До 10 років Василь навчався в маєтку батька, родина переїхала до Вільшани, де в будинку вітчима він часто зустрічався з Григорієм Сковородою. До 17 років він навчався в приватних пансіонах Кременчука та Харкова. 

Головною заслугою Василя Назаровича, безумовно, є відкриття Харківського університету – першого в Україні. Він на цілих 5 років випередив Берлінський університет Фрідріха Вільгельма. Відкриття цього навчального закладу поклало край провінційній історії Харкова, автоматично перевівши місто з розряду малоросійської глушині в категорію "культурний центр". Каразіну вдалося зробити практично неймовірне: він переконав і уряд, і харківську аристократію (і, що важливо, купецтво) у необхідності відкриття університету саме у Харкові. Більше того, харків'яни зібрали для цієї шляхетної справи астрономічну на той час суму – 400 тисяч рублів.

З 1803 року Василь Каразін разом із однодумцями з головою поринув у практичну реалізацію своєї давньої мрії створення бібліотеки. Він особисто займався всім: шукав та запрошував професорів, підбирав будівлі, закуповував книги. Василь Назарович збирав серед столичної інтелігенції пожертвування літературою до бібліотечного фонду Харківського університету, а дещо придбав готівкою. 

В результаті він зібрав і перевіз до Харкова 3000 цінних книг, які стали основою для університетської бібліотеки. Василь Назарович заклав свій маєток.

Василь Назарович, крім університету, відкрив Філотехнічне товариство, яке так багато зробило для розвитку науки, техніки та промисловості в Україні.

Він був великим лібералом і у власному маєтку в с. Кручик провів численні реформи, намагаючись своєму прикладі продемонструвати рентабельність вільної селянської праці, прогресивність народовладдя, користь вільнодумства. За свої сміливі міркування та вчинки Каразін не раз був у немилості у можновладців, перебував у опалі та навіть сидів у в'язниці.

Історична пам'ять про Василя Каразіна.

Пам'ятник Василю Назаровичу Каразіну у нашому місті  звели коштом, зібраним городянами. Його автором став італійський скульптор Андреотті. Монумент був встановлений до сторіччя відкриття університету в 1905 Згодом пам'ятник змінював своє місце цілих 5 разів. Меморіальні дошки Василю Назаровичу Каразіну встановлено у Харкові та в його рідному селі Кручик. Ім’я В. Н. Каразіна носять вулиці в Харкові, Дніпрі і Миколаєві, а також площа і вулиця в Богодухові. Його іменем названий один з астероїдів головного поясу.

З 1999 року ім’я В. Н. Каразіна присвоєно Харківському національному університету. Його ім’ям ще в ХІХ столітті були названо стипендії, університет оголошував медальні теми, пов’язані з життям та діяльністю Василя Назаровича. На його честь проводять конференції, йому присвячено понад тисячу книг та статей.

Легендарний офтальмолог і великий гуманіст Леонард Леопольдович Гіршман

Його ім'я знайоме кожному харків'янину. Воно увічнено в назві вулиці та в пам'ятній дошці на будинку, де він проживав. Його ім'ям названо Харківську міську офтальмологічну лікарню, дослідницький інститут очних хвороб, спеціалізовану бібліотеку для сліпих.  Йому в нашому місті поставлено пам'ятник. Що це була за людина, яка так багато зробила для городян і простих людей своєї країни? 

Леонард Леопольдович Гіршман народився в місті Тукумі  на території сучасної Латвії  25 березня 1839 року, в єврейській купецькій родині. Наприкінці 1840-х років його сім'я переїхала до Харкова. Середню освіту Леонард  здобув у 1-й Харківській гімназії (1849-1855).

У 1861 р. Гіршман закінчив медичний факультет Харківського університету та продовжив навчання у Німеччині, де офтальмологія переживала бурхливий розвиток. Там він займався науковою роботою, дослідженнями в лабораторії та працював у приватних клініках.Через деякий час Леонард Леопольдович повернувся в Харків і почав практикувати як офтальмолог. Хворих приходило дуже багато, клініка була перевантажена, але Гіршман нікому не відмовляв, приймав людей вдома до пізньої ночі. Гіршмана дуже поважали в місті за його доброту, уважність до всіх пацієнтів незалежно від статків. Приймав і викладав Гіршман у власній квартирі, оскільки окремого приміщення не було. 1872 року за сприяння Вільгельма Грубе, який очолював кафедру оперативної хірургії та хірургічну клініку, Гіршман заснував першу в Харкові та Україні очну клініку.

Харків на довгий час став центром офтальмології. Особистість Л.Л. Гіршмана стає знаковою для нашого міста. Зовні він «був середнього зросту, сухорлявий, швидкий у рухах, з тихою мовою, м'якою посмішкою і прекрасними чорними завжди трохи сумними очима, сповненими доброти, з кучерявим сивим волоссям і невеликою бородою».

У 1874 році Гіршмана обрали екстраординарним професором, а 1884 року він став ординарним професором Харківського університету. У 1893 році йому було присвоєно звання заслуженого професора.

Гіршман говорив, що у лікаря немає останньої години роботи, у лікаря є останній пацієнт.

У 1895 році Гіршман організував на базі очної клініки кафедру очних хвороб при Харківському університеті, якою керував до 1905 року.

 Харківська очна лікарня імені Л. Гіршмана (рідкісний випадок, коли ім’я було присвоєно ще за життя вченого) була відкрита 1908 року в орендованій приватній будівлі на Москалівці. У 1912 році очна лікарня Леонарда Гіршмана переїхала у власну будівлю на нинішній вулиці Олеся Гончара (тоді вулиця Тараса Шевченка). У 1914 році Леонарду Гіршману харківська дума присвоїла звання почесного громадянина Харкова.

Гіршман був не тільки видатним офтальмологом, віртуозним хірургом, а й філантропом: він безплатно лікував неспроможних пацієнтів - за своє життя він прийняв близько 1 мільйона хворих, брав участь у багатьох благодійних організаціях, за його ініціативою створено училище для сліпих на Сумській вулиці. Там сліпих учили шити одяг і взуття, плести кошики, грати на музичних інструментах, робити масаж. Нині це Харківський НВК імені Короленка.  Гіршман також започаткував окулярну оптику в Харкові.

Помер видатний лікар 1921 року у власному особняку, в якому жив 50 років.

Відомі символічні слова Гіршмана, які характеризують сенс його життя:  «Лікарі вмирають з двох причин: від голоду або втоми. Я обираю другу причину».

30 років в клітці з хижаками. Ірина Бугримова

Ірина Миколаївна Бугримова народилася 13 березня 1910 року в Харкові,  в родині професора ветеринарії й була четвертою дівчинкою в сім'ї. Батько часто лікував тварин на іподромі та цирку (з 12 років Бугримова асистувала батькові при операціях). Мати мала музичну освіту, грала на фортепіано, малювала, захоплювалася мистецтвом фотографії.

З семи років дівчина відвідувала музичну школу та балетну студію при Харківській оперній антрепризі (нині Харківський державний академічний театр опери та балету імені Лисенка). Потім захопилася спортом: займалася бігом, стрибками у довжину, у висоту, у воду з вишки. 1927 року стала чемпіонкою у штовханні ядра, а через рік у метанні диска. Також вона навчалась у Харківській торгівельно-промисловій школі (1926—1928). 

Її життя – цирк, аплодисменти та ризик. У першої в світі жінки-дресирувальниці Ірини Бугримової можна навчитися не лише силі та незламності характеру, а й любові. Ця тендітна жінка ласкою змогла підкорити царів звірів.

Захоплення левами почалось, коли ще малою Ірина знайшла в домашній бібліотеці книжку про імператора Гая Юлія Цезаря, на обкладинці якої був лев.

Співачка, балерина, спортсменка, навіть професійна мотогонщиця… Вона могла опанувати будь-яку з цих професій. Але батько, який був ветеринаром, бачив у дівчині хірурга.

Саме від батька Ірина успадкувала любов до тварин. Левів Ірина вперше побачила в Харківському цирку. Щоб займатися з тваринами, Ірина почала бувати в цирку майже щодня.

Жінка-приборкувальниця левів — це унікальне явище для цирку. До Бугримової були дресирувальники хижих тварин за кордоном — у Німеччині, США. Але її атракціон мав низку унікальних елементів. Достатньо назвати номер «Лев у повітрі», коли Бугримова піднімалася вгору на гойдалках під купол цирку разом із левом і вони розгойдувалися над залом для глядачів.

Великий успіх у глядачів мали такі номери, як  «Лев на мотоциклі», «Крісло смерті», «Лев на дроті», «Стрибки через вогненне кільце», «Килим» і багато інших

За своє циркове життя Бугримова видресирувала 80 левів, працювала з ними на арені у 1946—1976 роках. Талант знаменитої харків'янки підкорив увесь світ! У Харкові ім'ям Бугримової названо площу перед новим цирком — колишню Воскресенську. У 2010 році на площі планувалося встановити комплекс бронзових фігур, серед яких мала бути представлена і Бугримова з тваринами. Але проєкт поки що не реалізовано.

Майдан Свободи - серце міста Харкова

 

Майдан Свободи у центрі нашого міста - це місце, де об'єднуються епохи... Уже понад століття він є душею Харкова, символізуючи його духовне та культурне багатство. Тут відчуваються неймовірна велич та енергетика міста. Майже 12 гектарів за площею, довжиною до 960 м. та шириною до 125 м, цей майдан є найбільшою площею України, 6-ю за величиною в Європі та 12-ю у всьому світі.Задум проєкту  з’явився 1919 року, коли влада вирішила перенести столицю з Києва до Харкова. Так майбутній майдан із пустки мав перетворитися на символ нової влади та нової епохи.

Під час Другої світової війни площу було частково зруйновано, але потім відновлено і розширено. До архітектурного ансамблю ввійшли видатні пам’ятки радянського конструктивізму. Серед них — 13-поверховий Будинок Державної промисловості, побудований у 1926–1928 роках, який є одним із перших хмарочосів у східній Європі й першою будівлею, що зроблена залізобетонним монолітом. Також на майдані розташовані головний та північний корпуси Харківського національного університету ім. Каразіна (побудовані в 1930-х роках) і будівля готелю «Харків» — колишнього готелю «Інтернаціональ» (побудований у 1930-х роках).

Сучасна назва «Майдан Свободи» з’явилася у  1991 році із поверненням незалежності України. Ця площа дихала свободою, тому саме її обрала для свого виступу в Україні легендарна група «Queen», зібравши тут понад 300 тисяч людей.

23 серпня  2020 року, у День міста відкрили «сухий фонтан. Це найбільший фонтан в Україні, його діаметр - 36 метрів, він складається з 7 кіл і 150 форсунок, які пускають струмені води. 

А на початку загарбницької війни Росії проти України у 2022 російські війська випустили ракети «Калібр» по Майдану Свободи. Одна з них влучила в історичну будівлю Харківської обласної державної адміністрації, травмувала двадцять людей, забрала життя десятьох. Були вибиті всі вікна та значно пошкоджені, а місцями — повністю зруйновані перекриття. За попередніми оцінками фахівців, будівля не підлягає відновленню. Всупереч спробам російських військових знищити одну з визначних пам'яток Харкова, майдан Свободи залишається одним з найулюбленіших місць проведення часу городян. 

Сподіваємося, що коли ми святкуватимемо перемогу, на майдані Свободи збереться 350 тисяч містян - саме стільки людей вміщує прекрасна наша площа!

Геній солодощів Жорж Борман.

 

«Жорж Борман» у харків'ян  асоціюється зі старовинним і дуже затишним інтер'єром магазину «Ведмедик», чудовим ароматом шоколаду і яскравими бляшаними банками з двома великими літерами «ЖБ». 

Григорій Борман народився в Санкт-Петербурзі 1837 року в сім'ї фармацевта. У студентські роки Григорій Борман заради інтересу підробляв продавцем в кондитерському магазині – йому було цікаво спостерігати, як робляться солодощі. Власників крамниці, бездітну літню пару, вразили старанність молодого чоловіка і його зацікавленість процесом виготовлення солодощів. Вразили настільки, що, через деякий час, вони вирішили передати магазин у власність Григорію. Завдяки винахідництву і новаторству Борман досяг великих успіхів у кондитерській справі та отримав багато відзнак. Пізніше до справи батька підключається його син Георгій Борман

Єдиний спадкоємець досить швидко включився в сімейний бізнес. Починається нова сторінка в історії солодощів «Жорж Борман». У 1876 році фірма отримала право наносити на етикетки державний герб. Бажаючи розширити ринки збуту, Григорій Борман ухвалює рішення про будівництво нової кондитерської фабрики в Харкові. 

1896 року на вул. Коцарській, 24 починають працювати перші лінії нової фабрики товариства «Жорж Борман» з виробництва шоколаду і бісквітів. Керував роботою харківської фабрики безпосередньо Григорій Миколайович, який залишив столицю й оселився в нашому місті. Борман придумав геніальний маркетинговий хід: розуміючи, що в жерстяних банках з-під цукерок господині потім будуть зберігати різну бакалію, почав випускати «корисні» ємності «Суміш для господинь», «Борошно», «Рис», «Кава», «Цукор». Ну, спочатку в них зберігалися цукерки і печиво з однойменними назвами, але це ж тимчасово! 

Борман  вирішив особливу увагу приділити маленьким покупцям — дітям. Тому в коробках з зефіром і цукерками їх чекали заготовки для орігамі з докладною інструкцією. Для ласунів постарше коробочки з монпансьє прикрашали портрети відомих письменників. Купуючи ласощі фірми, можна було зiбрати колекцію жуків тощо. На обгортках шоколадних плиток із серії «Дитячий чарівник» розміщували описи цікавих дослідів, які дитина могла провести у себе вдома. Серія «Паперові вироби» вчила згортати з паперу півників, зайців, білочок, моделі літаків тощо. 

Вітрини магазинів «Жорж Борман» вражали перехожих химерним оформленням - каскад зі стрічок і штучних квітів спускався на бонбоньєрки, оббиті атласом і оксамитом, піраміди з яскравих бляшаних банок.  А ввечері вітрини підсвічувалися гасовими або електричними лампами. В нашому місті на початку ХХ століття відкрилося декілька фірмових магазинів. Найвідоміший із них  не припиняє свою роботу впродовж понад 100 років. Ближче до 1970-х років за магазином закріпилася

сучасна назва «Ведмедик». Інтер'єр магазину, на відміну від назви, не змінювався. Витончені старовинні люстри, ліпнина і рослинні орнаменти на стелі, масивні дерев'яні шафи, декоровані позолотою і дзеркалами, створювалися в далекому 1900 році. Після 1917 року змінилася ситуація в країні. Товариство «Жорж Борман» припинило своє існування, а його фабрики і магазини в Харкові перейшли у власність держави. Харківську фабрику бісквітів і шоколаду перейменували на «Першу державну кондитерську фабрику колишнього товариства »Жорж Борман»…

Григорій Миколайович Борман помер 25 грудня 1918 року в Харкові, на 82-му році життя. Борман заснував у Харкові шоколадну фабрику - зараз її всі знають, як кондитерську фабрику «Харків'янка». Продукція корпорації до війни експортувалася в 41-у країну світу. У Харкові працює ще один фірмовий магазин корпорації «Бісквіт-шоколад» - «Жорж»! Новий магазин розмістився  на вулиці Ярославській, 8, неподалік від легендарної «Шоколадної фабрики» у світлій і затишній будівлі: на першому поверсі працюють кафе і кондитерська, а на другому буде створено музей кондитерського виробництва. Окрім кави та дуже смачного десерту тут можна ще й отримати задоволення, розглядаючи копії борманівських старовинних упаковок, обгорток і плакатів, - у цьому є свій неповторний шарм. До речі, банки від солодощів Жорж Борман - предмет колекціонування. 

Харківська «Бісквітка», незважаючи на війну, працює! Справа  великого майстра, «солодкого Короля», триває!

ЦІКАВО ПОЧИТАТИ !

Історія солодкого життя : нариси з історії виробництва солодощів у Харкові. – Х. : Іріс, 2010. – 239 с.

 Народне господарство краю

Ювілейне видання присвячено 75-річчю харківської бісквітної фабрики, одного з провідних підприємств кондитерської галузі України. На сторінках книги висвітлено історію кондитерського виробництва Слобожанщини – від кустарних майстерень до промислових підприємств.

Вперше описано шлях розвитку Харківської бісквітної фабрики від заснування і до сьогодні.