Сім'я Алчевських

З 1990-х років прізвище Алчевських повернулося до нас майже з забуття. Сім'я Алчевських — родина з представників інтелігенції, просвітників, діячів культури та меценатів. Серед них: Олексій Алчевський, його дружина Христина Алчевська, їхні діти Дмитро, Григорій, Ганна, Микола, Іван, Христина.

Олексій Кирилович Алчевський - (1835-1901) - підприємець, промисловець, меценат, комерції радник. Фінансовий геній і перший український мільйонер.

Христина Данилівна Алчевська є видатною постаттю в історії Харкова, яка зробила величезний внесок в освіту українців. Христина Алчевська (Журавльова) народилася 16 квітня (4 квітня за старим стилем) 1841 року в містечку Борзна Чернігівської губернії в родині вчителя. Батько був проти навчання доньки грамоти, і їй довелося самостійно навчитися читати й писати.  З юності Христина прагнула до просвіти жінок і підтримки української культури та мови. Христина реалізовувала себе як поетеса. Друкувалася в журналі «Дзвін», причому використовуючи псевдонім «Українка». Творчість авторки вразила молодого Олексія Алчевського, який навіть написав до редакції, щоб дізнатися ім'я загадкової письменниці. Так Христина та Олексій познайомилися, а згодом одружилися та переїхали до міста Харків. Христині Данилівні ми зобов'язані першим у світі пам'ятником Тарасу Шевченку. Христина Алчевська видала  книгу у трьох томах, яка називалася "Що читати народу?" Також Христина Алчевська брала активну участь у   відкритті першої публічної бібліотеки в нашому місті (зараз – Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка). У заснованій нею 1862 року в Харкові недільній жіночій школі вона навчала слухачок мови і літератури, історії та інших предметів, переконуючи суспільство в тому, що жінки мають право на освіту і громадську діяльність. 

У сім'ї Олексія та Христини Алчевських народилося шестеро дітей. Всі вони були дуже талановиті та прославили свій рід не лише на території Харківської губернії, а й далеко за її межами. 

Григорій  (1866-1920) був композитором та викладав вокал. Він написав багато популярних романсів. Займався обробкою українських пісень, брав участь у культурному житті українців у Москві.

Іван (1876-1917) — соліст Маріїнського театру, найкращий тенор XIX-XX ст. Так само, як і решта членів сім'ї, популяризував українську культуру. Тому влаштував драматичне товариство "Кобзар" у Москві. Микола – великий педагог та автор першого букваря для дорослих 1919 року, театральний критик, громадський діяч.

Микола (1872-1942) — педагог та театральний критик, автор першого Українського букваря для дорослих 1919 року

Дмитро (1865-1920) — кандидат природничих наук, належав до ради директорів Олексіївського гірничо-промислового товариства, акціонер банку. Розстріляний НКВДистами в 1920 році.

Анна (1868-1931) — талановита художниця, дружина Олексія Бекетова.

Христя (1882-1931) — письменниця, драматургиня, перекладачка(серед її перекладів твори Тараса Шевченка французькою).  Вона була активною засновницею та учасницею першої української партії РУП. Вона була палкою націоналісткою, була знайома з багатьма українськими письменниками, а також всіляко підтримувала Січових Стрільців. Більшість її творів (їх приблизно 4 тисячі) досі не опубліковані.

У Харкові й сьогодні живуть нащадки Алчевських, які водночас є і нащадками Бекетових, оскільки дочка Х. Д. Алчевської Анна була одружена з архітектором О. М. Бекетовим. Відома громадська діячка Олена Рофе-Бекетова сьогодні займається захистом старовинної архітектури міста, а також очолює благодійний фонд «Харків з тобою». 2004 року в Харкові встановили пам'ятник Олексію Алчевському. Через рік Національний банк України випустив монету із серії «Видатні особистості України», присвячену 170-річчю Алчевського.

У Харкові є вулиця Алчевських у центрі Харкова у Київському районі. Починається від вулиці Гіршмана і йде на північний схід до вулиці Весніна. На ній розташована наша бібліотека, яку в місті називають "бібліотека на Алчевських".

Академік архітектури - Олексій Бекетов

Будинок "Слово"

У 20 - х роках минулого століття - Харків став одним із ключових осередків для літераторів й діячів культури. Письменники у місті були здебільшого приїжджі, а їхня кількість постійно збільшувалася. Аби розв'язати проблему з житлом, у 1930 році створили кооператив та побудували будинок «Слово». Архітектор Михайло Дашкевич спроєктував його у формі літери «С». За задумом радянських ідеологів, що опікувалися умовами роботи письменницького цеху, дім мав стати райським місцем. Інтелігенція мала жити в окремих квартирах, з гарячою водою та телефоном, та разом з цим він став для них пасткою.

Розстріляне відродження — це літературно-мистецьке покоління 1920 – початку 1930-х років в Україні, яке знищила радянська влада. Прикладом радянських репресій та арештів став харківський Будинок «Слово».  З 1933 по 1938 роки радянська влада репресувала понад 70 митців, які мешкали в будинку; серед них 11 розстріляли в урочищі Сандармох. Згодом усіх митців, хто загинув у цей період, почали називати Розстріляним відродженням. Тепер це звичайний житловий будинок. У 2003 році на будинку "Слово" було встановлено меморіальну дошку з прізвищами письменників, художників та акторів, які проживали там у 1930‑х роках і були репресовані. А сьогодні росія провадить репресії  проти будинку. На початку березня 2022 року пам’ятку обстріляли російські війська. На щастя, ніхто з мешканців не загинув, але суттєво постраждало кілька квартир.

27 жовтня 2017 року у Харкові відбулася Українська прем'єра стрічки «Будинок „Слово“» (режисер Тарас Томенко).  Фільм брав участь в офіційній конкурсній програмі 33-го Варшавського міжнародного кінофестивалю 2017 року. У 2018 році стрічка отримала українську національну кінопремію «Золота дзиґа» в категорії «Найкращий документальний фільм».

Перший ляльковий театр в Харкові

Світ дитинства неможливий без ляльок. У всіх нас були улюблені іграшки, яких ми годували та одягали, з якими засинали. Є в нашому місті цілий театр, де ляльки оживають та дають незабутні вистави. Це Театр ляльок.

Розташувався цей гарний казковий будинок у самому центрі міста, на площі Конституції,24.  Це приміщення колишнього банку, побудованого за проектом архітектора О. Бекетова, і спеціально реконструйованого для театру Б. Клейном і О.Любоміловою. Ми розповімо історію створення нашого знаменитого лялькового театру від перших театрів маріанеток до великого професійного театру, відомого на всю країну.

Будинок Аладьїна

 

Харків багатий на унікальні архітектурні споруди біля яких хочеться зупинитися, щоб вивчати їхню нестандартність і красу. Будинок Аладьїна приковує до себе погляд не тільки завдяки своєму розташуванню біля пам'ятника Кобзарю, але й завдяки неповторному фасаду, будучи  одним з найпопулярніших будівель міста. До наших днів будівля збереглася практично без змін. 

Будинок з'явився на вулиці Сумській в 1912 році та  побудований за кресленнями архітектора Ю. Цауне. Власниками будинку були купці Аладьїни. Вони володіли ним кілька поколінь.  Адже ця будівля мала стати затишним родинним гніздом заможної харківської фамілії, а також прибудковим будинком. 

Триповерхову будівлю з мансардою виконано в стилі ампір з поєднанням неокласики і еклектики. Досі вражає тонкість деяких деталей будинку. Білосніжний фасад надає легкості і розкоші. Будівлю прикрашають колони. Немов ноги атлантів, вони тримають на собі споруду. А ось балкони обплітає кована огорожа. На парапеті гордо стоять не одне століття 4  античні фігури. Це надає будівлі особливого шику і загадковості. Під карнизом була балюстрада, на даху — солярій із вежею, де розташовувалося літнє кафе. Будинком можна милуватися годинами, настільки тут багато дивовижних деталей, як великих, так і маленьких

Будинок Аладьїна має статус пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення. 

2015 року на честь архітектора Юлія Цауне на будинку відкрилася меморіальна дошка. Варто відшукати свою «родзинку» будинку Аладьїна. Тому обов'язково відвідайте цю харківську пам'ятку.

  

Будинок з химерами

 

У нашому місті є старі будинки, оповиті таємницею. Дивлячись на них, ви можете придумати незвичну історію про події, що відбувалися в їхніх стінах, про їхніх мешканців. Одна будівля в центрі міста надихає на такі фантазії. Їй понад 100 років і вона розташована на вулиці Чернишевській, 79. Вона називається "Будинок з химерами". Ось її історія.  У 1900 році Володимир Покровський, який був на той час головним архітектором Харківської єпархії, почав проєктування цієї будівлі як приміщення для жіночої гімназії, зокрема й заради своїх молодших сестер, що навчалися. Незвичайний будинок зводився у 1912-1914 роках. Його творцями стали архітектори Володимир Покровський та Петро Величко.

Це чудова споруда створена у стилі «модерн» із готичними елементами. Для кінця XIX - початку XX цей стиль характерний як у міській архітектурі, так і в архітектурі Європи загалом. Модерн від інших стилів відрізняє відмову від класичних ліній та кутів та додавання більш декоративних ліній та елементів – неоготики, необароко. Також у модерні використовують нові матеріали – метал, бетон, скло, залізобетон, за рахунок чого підвищується поверховість будівель, збільшується масштаб арок та вікон – візуально будівлі стають більш просторими.

Пряникові будинки

 

У нашому місті багато будинків, які за красиве яскраве оздоблення називають пряниковими будинками.  Один з таких розташований на вулиці Максиміліанівській, 11. 

Це один з найкрасивіших особняків у місті. Свою «солодку» назву ця садиба отримала через зефірне рожево-біле забарвлення. Будівля була побудована в 1899 році видатним архітектором Олексієм Бекетовим. Садиба виконана в готичному стилі з вежами, ліпниною і відкритими терасами. Зовнішній вигляд будинку зберігся практично незмінним, крім башточки, яка була демонтована. Спочатку особняк належав дворянину, професору та орнітологу Миколі Сомову. На першому поверсі були кімнати для здачі в оренду, а на другому – житло самого господаря. Уже понад 70 років тут розташовується Харківське медичне товариство. 

Ще один із пряникових будинків знаходиться на розі вулиці Сковороди та Театрального скверу під №19. Він відрізняється витонченим мереживним декором на фасаді. Будинок побудований за проєктом знаменитого харківського архітектора О. Гінзбурга в 1907 році. Витончена ліпнина фасаду поєднується з таким же багатим оздобленням усередині. Тут сходові прольоти прикрашені медальйонами з жіночими головами, перила – квітковими орнаментами, як і балкони, сходові марші та балконні огородження прикрашені кованими решітками, а кожна сходинка була розрахована індивідуально. Прикро, що таке вишукане оздоблення руйнується.