Харківський зоопарк

 

Історія створення зоопарку починається з 90-х років XIX століття, коли з ініціативи професора Олександра Федоровича Брандта в місті була зроблена спроба організувати «Акварену». 

2016 року у Харківському зоопарку було вирішено провести масштабну реконструкцію за стандартами Європейської асоціації зоопарків і акваріумів. На день міста 23 серпня 2021 року зоопарк святкував своє відкриття. Одночасно він став одним із кращих серед країн Європи за колекцією тварин та умовами їх утримання. Близько 1 500 тварин стали мешканцями зоопарку. Територію розділили на тематичні зони: “Африканське сафарі”, “Королівство слонів”, “Дика Австралія”, Південна Африка”, “Планета мавп”, “Пінгвіни”, “Верблюди” та ін. Для слонів збудували басейн з водопадом,  автоматичні поїлки, годівниці на стінах.

Також почали роботу над грандіозним будівництвом океанаріуму, експозиція “Водний світ” представить величезну модель океанських глибин. Тепер морських тварин харків’яни та гості міста зможуть побачити через скляні огорожі.

До того ж в зоопарку створені ідеальні природні умови для великої кількості рідкісних зникаючих тварин. Зоологічний парк поповнився жирафами, гімалайськими ведмедями, слонами, японськими макаками, нільськими крокодилами, сурикатами, африканськими птахами. 

Під час російсько-української війни Харківський зоопарк продовжує свою роботу. Він прийняв евакуйованих тварин з екопарку Фельдмана, який зазнав бомбардувань весною 2022 року. Час від часу в зоопарку народжуються маленькі мешканці. 

В цей складний для нашої країни час Харківський зоопарк продовжує дарувати позитивні емоції маленьким і дорослим відвідувачам. Незважаючи на всі виклики часу, Харківському зоопарку вдається залишатися найкращим. Потрапивши сюди сьогодні, відчуваєш ніби опиняєшся в другому світі. Це світ прекрасного, який відволікає від сьогодення, надихає і дає силу жити далі.

Харківський метрополітен

Харківський метрополітен – мрія, що стала реальністю. Ідея будівництва метро виникла ще у 20-х роках минулого століття, проте реалізувати її вдалося лише у 1975 році. До створення долучилися не лише фахівці, але і студенти.  Інженери та будівельники зіткнулися з великими складнощами, адже місто має непросту ґрунтову структуру. Тунелі прокладалися під річками, густонаселеними районами та магістралями. Кожна ділянка роботи мала свої особливості. Для восьми перших станцій було використано 31000 кубометрів граніту та мармуру. 

Харківський метрополітен має унікальний метроміст, що з’явився у 1984 році на Салтівській лінії між станціями “Академіка Барабашова” та “Київська”. Ця дивовижна архітектурна дугоподібна споруда довжиною 980 метрів не має вікон, щоб не порушувати вентиляцію тунелів. Він був збудований для зручності пасажирів.

Метро Харкова – це не лише транспортний майданчик, а й культурна скарбниця. Однією з найгарніших станцій метро в Україні є “Київська”. На ній можна побачити особливі світильники,  склепіння та неймовірні барельєфи, присвячені пам’яткам про Київ. При будівництві станції були виявлені артефакти, вік яких сягає 50 тисяч років, серед яких  кістки шерстистого носорога, зубра та мамонта.

Станція “Академіка Барабашова” присвячена тематиці космосу та вражає своєю красою. Величезні екстравагантні люстри разом з блакитними стінами виглядають наче льодовий замок. Харківський метрополітен – це неймовірний світ підземелля, який зберігає в собі цікаву історію.

 Цей унікальний об’єкт не тільки допомагає жителям міста та гостям швидко пересуватися, але й приносить радість та захоплення від своєї архітектурної краси та художніх декорацій. З самого початку повномасштабного вторгнення Харківський метрополітен рятував життя тисячам мешканців 

рятував життя тисячам мешканців міста. 24 лютого 2022 він перетворився на  наймасштабніше укриття. Світлини харківського метро облетіли весь світ. Харківська підземка функціонувала в режимі укриття 89 днів війни. Коли нагорі все здригалося від вибухів, містяни старалися відволіктися від війни, ставали глядачами і учасниками концертів та майстер-класів. Під час одного з таких заходів на ст. «Історичний музей» харківський художник Микола Коломієць помітив, що у метро дуже багато дітей. У нього виникла ідея зібрати охочих до малювання дітлахів. Протягом двох тижнів юні художники розмірковували на тему сучасних супергероїв, малювали, вирізали, фарбували. Так на станції з'явилися чотири монументальні скульптури Воїна, Медика, Волонтера і Матері з Дітьми.Проєкт про супергероїв сучасності – це акт подяки всім, хто тримається і обороняє Україну. Ці малюнки знаходяться на станції і тепер, нагадуючи про ті складні дні

Цікаво почитати:

 

Голосний Василь. Харківське метро: 89 днів роботи в режимі укриття [фотохроніка війни] // Укрінформ: українське національне інформаційне агентство. - Режим доступу : https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3491169-harkivske-metro-89-dniv-roboti-v-rezimi-ukritta.html. - Назва з екрана.

Байрачна Юлія. Без перерв на тривоги: як працює метрошкола у Харкові // Укрінформ: українське національне інформаційне агентство. - Режим доступу : https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3839172-bez-pererv-na-trivogi-ak-pracue-metroskola-u-harkovi.html. - Назва з екрана.

Офіційний сайт КП «Харківський метрополітен». - Режим доступу : https://www.metro.kharkiv.ua/news/. - Назва з екрана.

 

Пам'ятник Незалежності «Україна, що летить»

Центр Харкова. Історичне місце. Площа, яка носить назву «Майдан Конституції» - ровесниця міста. Ще з 17 століття майдан відігравав стратегічну роль. На ньому проводилися ярмарки та театральні вистави. Майдан Конституції змінився до невпізнання 2012 року, коли сіру площу, обтяжену безліччю атавізмів радянської епохи, перетворили на затишне місце і встановили пам’ятник «Україна, що летить».

Вперше рішення про спорудження пам’ятника на честь проголошення української свободи в Харкові було прийнято лише напередодні святкування її десятої річниці. Проєкт був доручений скульпторові Олександру Рідному.  Це була шістнадцятиметрова  бронзова колона з соколом волі на вершині й дівчинкою з піднятими до нього руками у підніжжя, моделлю для якої послужила Дарина Стрілець, перша харківська дитина, що народилася в незалежній Україні.

Відкриття пам’ятника відбулося 24 серпня 2001 року на Павлівській площі.

27 квітня 2011 року вдруге оголосили  конкурс на кращий ескізний проєкт пам'ятника Незалежності на майдані Конституції. Усього в конкурсі взяли участь 10 проєктів дев'яти команд скульпторів. Через 2 місяці журі визначило переможців конкурсу. Композиція «Україна, що летить» – це спільна робота Анни Іванової та Олександра Рідного, того самого скульптора, що проєктував монумент до десятиріччя  незалежності

Архітектура

Пам’ятник «Україна що летить» являє собою восьмиметровий п’єдестал в оздобленні сірого граніту. Центром композиції є фігура давньогрецької богині перемоги Ніки висотою п’ять метрів з лавровим вінком переможця в лівій руці й українським прапором – в правій. Лавровим вінком у Греції вінчали переможців змагань або воїнів. Авторам скульптури хотілося бачити свою державу саме в такому амплуа: переможницею, що летить над ворогами. Церемонія відкриття відбулася 22 серпня 2012 року напередодні 21-ї річниці Незалежності держави та Дня міста.

У своєму швидкому бігу по небу Ніка  торкається квітучої української землі, яка представлена згідно з художнім задумом у вигляді квітучої кулі (діаметр два метри) під ногами богині. Фігура переможниці у витонченому вбранні з крилами за спиною та українська земля під її ногами виконані з бронзи. Контраст строгості кам'яних форм і витонченості жіночої скульптури напрочуд поєднуються один з одним, що яскраво дає оцінити талановитість авторів цієї композиції. На постаменті напис «Слава Україні!»

"Саржин Яр"

Одним з найулюбленіших місць відпочинку харків'ян уже багато років є Саржин Яр. Влітку тут можна сховатися від спеки у затінку гіллястих дерев і перепочити під звуки дзвінкого струмка, а взимку – споглядати дивовижні снігові пейзажі. Пальму першості з відвідування тримає джерело. І не дивно, адже у ньому струмує найчистіша в місті джерельна вода. Це улюблене місце відпочинку харків'ян обросло безліччю легенд.  

Свою історію Саржин яр починає з XVIII століття як невелика слобідка обер-камермейстра Скрипова. Перша документальна згадка про нього сягає 1788 року, саме тоді він був нанесенийна карту і називався хутір Саржин. Назва хутора походить від назви річки Саржинка, що протікала від сучасного селища Жуковського. Джерело Саржиного Яру є гідрологічним пам'ятником природи. Харків'яни завжди приходили сюди, щоб набрати чистої та корисної води. У 1960 році з'являється бетонний павільйон у вигляді зірки. Проєкт цієї споруди був розроблений архітектором В.Васильєвим і став одним із головних символів Саржиного Яру. 

Під час комплексного благоустрою та реконструкції джерела у 2010 році бетонний купол було відновлено, а сам Саржин Яр перетворився на сучасний парк. На затишних алеях розміщені зручні та красиві лавочки, уздовж струмка встановлені містки, реконструйовані бювети з водою, замінено освітлення, споруджено невеликий ставок для качок, прочищені озера. Ще одним символом Саржиного Яру по праву можна назвати храм на честь ікони Пресвятої Богородиці, що  був зведений під час реконструкції.

Саржин Яр надихає художників на написання картин, поетів на створення віршів, музикантів – до написання музики, а простих людей на життя у всіх його яскравих проявах.

Засновник Харківського університету Василь Назарович Каразін

 

Це була унікальна та багатогранна особистість. Історія життя цієї людини гідна захоплюючих книг та кінофільмів. Каразін Василь Назарович- український вчений, винахідник, громадський діяч був нащадком стародавнього шляхетного роду, який мав свій герб ще з 1627 року. Засновником роду вважається Григорій Караджи (прадід Василя Назаровича) — архієпископ міста Софії. 

Народився Василь 30 січня 1773 в с. Кручик на Слобожанщині (тепер Харківська область). Батько,  походив з грецького роду Караджі, мати — з козацької родини Ковалевських. До 10 років Василь навчався в маєтку батька, родина переїхала до Вільшани, де в будинку вітчима він часто зустрічався з Григорієм Сковородою. До 17 років він навчався в приватних пансіонах Кременчука та Харкова. 

Головною заслугою Василя Назаровича, безумовно, є відкриття Харківського університету – першого в Україні. Він на цілих 5 років випередив Берлінський університет Фрідріха Вільгельма. Відкриття цього навчального закладу поклало край провінційній історії Харкова, автоматично перевівши місто з розряду малоросійської глушині в категорію "культурний центр". Каразіну вдалося зробити практично неймовірне: він переконав і уряд, і харківську аристократію (і, що важливо, купецтво) у необхідності відкриття університету саме у Харкові. Більше того, харків'яни зібрали для цієї шляхетної справи астрономічну на той час суму – 400 тисяч рублів.

З 1803 року Василь Каразін разом із однодумцями з головою поринув у практичну реалізацію своєї давньої мрії створення бібліотеки. Він особисто займався всім: шукав та запрошував професорів, підбирав будівлі, закуповував книги. Василь Назарович збирав серед столичної інтелігенції пожертвування літературою до бібліотечного фонду Харківського університету, а дещо придбав готівкою. 

В результаті він зібрав і перевіз до Харкова 3000 цінних книг, які стали основою для університетської бібліотеки. Василь Назарович заклав свій маєток.

Василь Назарович, крім університету, відкрив Філотехнічне товариство, яке так багато зробило для розвитку науки, техніки та промисловості в Україні.

Він був великим лібералом і у власному маєтку в с. Кручик провів численні реформи, намагаючись своєму прикладі продемонструвати рентабельність вільної селянської праці, прогресивність народовладдя, користь вільнодумства. За свої сміливі міркування та вчинки Каразін не раз був у немилості у можновладців, перебував у опалі та навіть сидів у в'язниці.

Історична пам'ять про Василя Каразіна.

Пам'ятник Василю Назаровичу Каразіну у нашому місті  звели коштом, зібраним городянами. Його автором став італійський скульптор Андреотті. Монумент був встановлений до сторіччя відкриття університету в 1905 Згодом пам'ятник змінював своє місце цілих 5 разів. Меморіальні дошки Василю Назаровичу Каразіну встановлено у Харкові та в його рідному селі Кручик. Ім’я В. Н. Каразіна носять вулиці в Харкові, Дніпрі і Миколаєві, а також площа і вулиця в Богодухові. Його іменем названий один з астероїдів головного поясу.

З 1999 року ім’я В. Н. Каразіна присвоєно Харківському національному університету. Його ім’ям ще в ХІХ столітті були названо стипендії, університет оголошував медальні теми, пов’язані з життям та діяльністю Василя Назаровича. На його честь проводять конференції, йому присвячено понад тисячу книг та статей.

Легендарний офтальмолог і великий гуманіст Леонард Леопольдович Гіршман

Його ім'я знайоме кожному харків'янину. Воно увічнено в назві вулиці та в пам'ятній дошці на будинку, де він проживав. Його ім'ям названо Харківську міську офтальмологічну лікарню, дослідницький інститут очних хвороб, спеціалізовану бібліотеку для сліпих.  Йому в нашому місті поставлено пам'ятник. Що це була за людина, яка так багато зробила для городян і простих людей своєї країни? 

Леонард Леопольдович Гіршман народився в місті Тукумі  на території сучасної Латвії  25 березня 1839 року, в єврейській купецькій родині. Наприкінці 1840-х років його сім'я переїхала до Харкова. Середню освіту Леонард  здобув у 1-й Харківській гімназії (1849-1855).

У 1861 р. Гіршман закінчив медичний факультет Харківського університету та продовжив навчання у Німеччині, де офтальмологія переживала бурхливий розвиток. Там він займався науковою роботою, дослідженнями в лабораторії та працював у приватних клініках.Через деякий час Леонард Леопольдович повернувся в Харків і почав практикувати як офтальмолог. Хворих приходило дуже багато, клініка була перевантажена, але Гіршман нікому не відмовляв, приймав людей вдома до пізньої ночі. Гіршмана дуже поважали в місті за його доброту, уважність до всіх пацієнтів незалежно від статків. Приймав і викладав Гіршман у власній квартирі, оскільки окремого приміщення не було. 1872 року за сприяння Вільгельма Грубе, який очолював кафедру оперативної хірургії та хірургічну клініку, Гіршман заснував першу в Харкові та Україні очну клініку.

Харків на довгий час став центром офтальмології. Особистість Л.Л. Гіршмана стає знаковою для нашого міста. Зовні він «був середнього зросту, сухорлявий, швидкий у рухах, з тихою мовою, м'якою посмішкою і прекрасними чорними завжди трохи сумними очима, сповненими доброти, з кучерявим сивим волоссям і невеликою бородою».

У 1874 році Гіршмана обрали екстраординарним професором, а 1884 року він став ординарним професором Харківського університету. У 1893 році йому було присвоєно звання заслуженого професора.

Гіршман говорив, що у лікаря немає останньої години роботи, у лікаря є останній пацієнт.

У 1895 році Гіршман організував на базі очної клініки кафедру очних хвороб при Харківському університеті, якою керував до 1905 року.

 Харківська очна лікарня імені Л. Гіршмана (рідкісний випадок, коли ім’я було присвоєно ще за життя вченого) була відкрита 1908 року в орендованій приватній будівлі на Москалівці. У 1912 році очна лікарня Леонарда Гіршмана переїхала у власну будівлю на нинішній вулиці Олеся Гончара (тоді вулиця Тараса Шевченка). У 1914 році Леонарду Гіршману харківська дума присвоїла звання почесного громадянина Харкова.

Гіршман був не тільки видатним офтальмологом, віртуозним хірургом, а й філантропом: він безплатно лікував неспроможних пацієнтів - за своє життя він прийняв близько 1 мільйона хворих, брав участь у багатьох благодійних організаціях, за його ініціативою створено училище для сліпих на Сумській вулиці. Там сліпих учили шити одяг і взуття, плести кошики, грати на музичних інструментах, робити масаж. Нині це Харківський НВК імені Короленка.  Гіршман також започаткував окулярну оптику в Харкові.

Помер видатний лікар 1921 року у власному особняку, в якому жив 50 років.

Відомі символічні слова Гіршмана, які характеризують сенс його життя:  «Лікарі вмирають з двох причин: від голоду або втоми. Я обираю другу причину».

30 років в клітці з хижаками. Ірина Бугримова

Ірина Миколаївна Бугримова народилася 13 березня 1910 року в Харкові,  в родині професора ветеринарії й була четвертою дівчинкою в сім'ї. Батько часто лікував тварин на іподромі та цирку (з 12 років Бугримова асистувала батькові при операціях). Мати мала музичну освіту, грала на фортепіано, малювала, захоплювалася мистецтвом фотографії.

З семи років дівчина відвідувала музичну школу та балетну студію при Харківській оперній антрепризі (нині Харківський державний академічний театр опери та балету імені Лисенка). Потім захопилася спортом: займалася бігом, стрибками у довжину, у висоту, у воду з вишки. 1927 року стала чемпіонкою у штовханні ядра, а через рік у метанні диска. Також вона навчалась у Харківській торгівельно-промисловій школі (1926—1928). 

Її життя – цирк, аплодисменти та ризик. У першої в світі жінки-дресирувальниці Ірини Бугримової можна навчитися не лише силі та незламності характеру, а й любові. Ця тендітна жінка ласкою змогла підкорити царів звірів.

Захоплення левами почалось, коли ще малою Ірина знайшла в домашній бібліотеці книжку про імператора Гая Юлія Цезаря, на обкладинці якої був лев.

Співачка, балерина, спортсменка, навіть професійна мотогонщиця… Вона могла опанувати будь-яку з цих професій. Але батько, який був ветеринаром, бачив у дівчині хірурга.

Саме від батька Ірина успадкувала любов до тварин. Левів Ірина вперше побачила в Харківському цирку. Щоб займатися з тваринами, Ірина почала бувати в цирку майже щодня.

Жінка-приборкувальниця левів — це унікальне явище для цирку. До Бугримової були дресирувальники хижих тварин за кордоном — у Німеччині, США. Але її атракціон мав низку унікальних елементів. Достатньо назвати номер «Лев у повітрі», коли Бугримова піднімалася вгору на гойдалках під купол цирку разом із левом і вони розгойдувалися над залом для глядачів.

Великий успіх у глядачів мали такі номери, як  «Лев на мотоциклі», «Крісло смерті», «Лев на дроті», «Стрибки через вогненне кільце», «Килим» і багато інших

За своє циркове життя Бугримова видресирувала 80 левів, працювала з ними на арені у 1946—1976 роках. Талант знаменитої харків'янки підкорив увесь світ! У Харкові ім'ям Бугримової названо площу перед новим цирком — колишню Воскресенську. У 2010 році на площі планувалося встановити комплекс бронзових фігур, серед яких мала бути представлена і Бугримова з тваринами. Але проєкт поки що не реалізовано.