Геній солодощів Жорж Борман.

 

«Жорж Борман» у харків'ян  асоціюється зі старовинним і дуже затишним інтер'єром магазину «Ведмедик», чудовим ароматом шоколаду і яскравими бляшаними банками з двома великими літерами «ЖБ». 

Григорій Борман народився в Санкт-Петербурзі 1837 року в сім'ї фармацевта. У студентські роки Григорій Борман заради інтересу підробляв продавцем в кондитерському магазині – йому було цікаво спостерігати, як робляться солодощі. Власників крамниці, бездітну літню пару, вразили старанність молодого чоловіка і його зацікавленість процесом виготовлення солодощів. Вразили настільки, що, через деякий час, вони вирішили передати магазин у власність Григорію. Завдяки винахідництву і новаторству Борман досяг великих успіхів у кондитерській справі та отримав багато відзнак. Пізніше до справи батька підключається його син Георгій Борман

Єдиний спадкоємець досить швидко включився в сімейний бізнес. Починається нова сторінка в історії солодощів «Жорж Борман». У 1876 році фірма отримала право наносити на етикетки державний герб. Бажаючи розширити ринки збуту, Григорій Борман ухвалює рішення про будівництво нової кондитерської фабрики в Харкові. 

1896 року на вул. Коцарській, 24 починають працювати перші лінії нової фабрики товариства «Жорж Борман» з виробництва шоколаду і бісквітів. Керував роботою харківської фабрики безпосередньо Григорій Миколайович, який залишив столицю й оселився в нашому місті. Борман придумав геніальний маркетинговий хід: розуміючи, що в жерстяних банках з-під цукерок господині потім будуть зберігати різну бакалію, почав випускати «корисні» ємності «Суміш для господинь», «Борошно», «Рис», «Кава», «Цукор». Ну, спочатку в них зберігалися цукерки і печиво з однойменними назвами, але це ж тимчасово! 

Борман  вирішив особливу увагу приділити маленьким покупцям — дітям. Тому в коробках з зефіром і цукерками їх чекали заготовки для орігамі з докладною інструкцією. Для ласунів постарше коробочки з монпансьє прикрашали портрети відомих письменників. Купуючи ласощі фірми, можна було зiбрати колекцію жуків тощо. На обгортках шоколадних плиток із серії «Дитячий чарівник» розміщували описи цікавих дослідів, які дитина могла провести у себе вдома. Серія «Паперові вироби» вчила згортати з паперу півників, зайців, білочок, моделі літаків тощо. 

Вітрини магазинів «Жорж Борман» вражали перехожих химерним оформленням - каскад зі стрічок і штучних квітів спускався на бонбоньєрки, оббиті атласом і оксамитом, піраміди з яскравих бляшаних банок.  А ввечері вітрини підсвічувалися гасовими або електричними лампами. В нашому місті на початку ХХ століття відкрилося декілька фірмових магазинів. Найвідоміший із них  не припиняє свою роботу впродовж понад 100 років. Ближче до 1970-х років за магазином закріпилася

сучасна назва «Ведмедик». Інтер'єр магазину, на відміну від назви, не змінювався. Витончені старовинні люстри, ліпнина і рослинні орнаменти на стелі, масивні дерев'яні шафи, декоровані позолотою і дзеркалами, створювалися в далекому 1900 році. Після 1917 року змінилася ситуація в країні. Товариство «Жорж Борман» припинило своє існування, а його фабрики і магазини в Харкові перейшли у власність держави. Харківську фабрику бісквітів і шоколаду перейменували на «Першу державну кондитерську фабрику колишнього товариства »Жорж Борман»…

Григорій Миколайович Борман помер 25 грудня 1918 року в Харкові, на 82-му році життя. Борман заснував у Харкові шоколадну фабрику - зараз її всі знають, як кондитерську фабрику «Харків'янка». Продукція корпорації до війни експортувалася в 41-у країну світу. У Харкові працює ще один фірмовий магазин корпорації «Бісквіт-шоколад» - «Жорж»! Новий магазин розмістився  на вулиці Ярославській, 8, неподалік від легендарної «Шоколадної фабрики» у світлій і затишній будівлі: на першому поверсі працюють кафе і кондитерська, а на другому буде створено музей кондитерського виробництва. Окрім кави та дуже смачного десерту тут можна ще й отримати задоволення, розглядаючи копії борманівських старовинних упаковок, обгорток і плакатів, - у цьому є свій неповторний шарм. До речі, банки від солодощів Жорж Борман - предмет колекціонування. 

Харківська «Бісквітка», незважаючи на війну, працює! Справа  великого майстра, «солодкого Короля», триває!

ЦІКАВО ПОЧИТАТИ !

Історія солодкого життя : нариси з історії виробництва солодощів у Харкові. – Х. : Іріс, 2010. – 239 с.

 Народне господарство краю

Ювілейне видання присвячено 75-річчю харківської бісквітної фабрики, одного з провідних підприємств кондитерської галузі України. На сторінках книги висвітлено історію кондитерського виробництва Слобожанщини – від кустарних майстерень до промислових підприємств.

Вперше описано шлях розвитку Харківської бісквітної фабрики від заснування і до сьогодні.

Сім'я Алчевських

З 1990-х років прізвище Алчевських повернулося до нас майже з забуття. Сім'я Алчевських — родина з представників інтелігенції, просвітників, діячів культури та меценатів. Серед них: Олексій Алчевський, його дружина Христина Алчевська, їхні діти Дмитро, Григорій, Ганна, Микола, Іван, Христина.

Олексій Кирилович Алчевський - (1835-1901) - підприємець, промисловець, меценат, комерції радник. Фінансовий геній і перший український мільйонер.

Христина Данилівна Алчевська є видатною постаттю в історії Харкова, яка зробила величезний внесок в освіту українців. Христина Алчевська (Журавльова) народилася 16 квітня (4 квітня за старим стилем) 1841 року в містечку Борзна Чернігівської губернії в родині вчителя. Батько був проти навчання доньки грамоти, і їй довелося самостійно навчитися читати й писати.  З юності Христина прагнула до просвіти жінок і підтримки української культури та мови. Христина реалізовувала себе як поетеса. Друкувалася в журналі «Дзвін», причому використовуючи псевдонім «Українка». Творчість авторки вразила молодого Олексія Алчевського, який навіть написав до редакції, щоб дізнатися ім'я загадкової письменниці. Так Христина та Олексій познайомилися, а згодом одружилися та переїхали до міста Харків. Христині Данилівні ми зобов'язані першим у світі пам'ятником Тарасу Шевченку. Христина Алчевська видала  книгу у трьох томах, яка називалася "Що читати народу?" Також Христина Алчевська брала активну участь у   відкритті першої публічної бібліотеки в нашому місті (зараз – Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка). У заснованій нею 1862 року в Харкові недільній жіночій школі вона навчала слухачок мови і літератури, історії та інших предметів, переконуючи суспільство в тому, що жінки мають право на освіту і громадську діяльність. 

У сім'ї Олексія та Христини Алчевських народилося шестеро дітей. Всі вони були дуже талановиті та прославили свій рід не лише на території Харківської губернії, а й далеко за її межами. 

Григорій  (1866-1920) був композитором та викладав вокал. Він написав багато популярних романсів. Займався обробкою українських пісень, брав участь у культурному житті українців у Москві.

Іван (1876-1917) — соліст Маріїнського театру, найкращий тенор XIX-XX ст. Так само, як і решта членів сім'ї, популяризував українську культуру. Тому влаштував драматичне товариство "Кобзар" у Москві. Микола – великий педагог та автор першого букваря для дорослих 1919 року, театральний критик, громадський діяч.

Микола (1872-1942) — педагог та театральний критик, автор першого Українського букваря для дорослих 1919 року

Дмитро (1865-1920) — кандидат природничих наук, належав до ради директорів Олексіївського гірничо-промислового товариства, акціонер банку. Розстріляний НКВДистами в 1920 році.

Анна (1868-1931) — талановита художниця, дружина Олексія Бекетова.

Христя (1882-1931) — письменниця, драматургиня, перекладачка(серед її перекладів твори Тараса Шевченка французькою).  Вона була активною засновницею та учасницею першої української партії РУП. Вона була палкою націоналісткою, була знайома з багатьма українськими письменниками, а також всіляко підтримувала Січових Стрільців. Більшість її творів (їх приблизно 4 тисячі) досі не опубліковані.

У Харкові й сьогодні живуть нащадки Алчевських, які водночас є і нащадками Бекетових, оскільки дочка Х. Д. Алчевської Анна була одружена з архітектором О. М. Бекетовим. Відома громадська діячка Олена Рофе-Бекетова сьогодні займається захистом старовинної архітектури міста, а також очолює благодійний фонд «Харків з тобою». 2004 року в Харкові встановили пам'ятник Олексію Алчевському. Через рік Національний банк України випустив монету із серії «Видатні особистості України», присвячену 170-річчю Алчевського.

У Харкові є вулиця Алчевських у центрі Харкова у Київському районі. Починається від вулиці Гіршмана і йде на північний схід до вулиці Весніна. На ній розташована наша бібліотека, яку в місті називають "бібліотека на Алчевських".

Академік архітектури - Олексій Бекетов

Будинок "Слово"

У 20 - х роках минулого століття - Харків став одним із ключових осередків для літераторів й діячів культури. Письменники у місті були здебільшого приїжджі, а їхня кількість постійно збільшувалася. Аби розв'язати проблему з житлом, у 1930 році створили кооператив та побудували будинок «Слово». Архітектор Михайло Дашкевич спроєктував його у формі літери «С». За задумом радянських ідеологів, що опікувалися умовами роботи письменницького цеху, дім мав стати райським місцем. Інтелігенція мала жити в окремих квартирах, з гарячою водою та телефоном, та разом з цим він став для них пасткою.

Розстріляне відродження — це літературно-мистецьке покоління 1920 – початку 1930-х років в Україні, яке знищила радянська влада. Прикладом радянських репресій та арештів став харківський Будинок «Слово».  З 1933 по 1938 роки радянська влада репресувала понад 70 митців, які мешкали в будинку; серед них 11 розстріляли в урочищі Сандармох. Згодом усіх митців, хто загинув у цей період, почали називати Розстріляним відродженням. Тепер це звичайний житловий будинок. У 2003 році на будинку "Слово" було встановлено меморіальну дошку з прізвищами письменників, художників та акторів, які проживали там у 1930‑х роках і були репресовані. А сьогодні росія провадить репресії  проти будинку. На початку березня 2022 року пам’ятку обстріляли російські війська. На щастя, ніхто з мешканців не загинув, але суттєво постраждало кілька квартир.

27 жовтня 2017 року у Харкові відбулася Українська прем'єра стрічки «Будинок „Слово“» (режисер Тарас Томенко).  Фільм брав участь в офіційній конкурсній програмі 33-го Варшавського міжнародного кінофестивалю 2017 року. У 2018 році стрічка отримала українську національну кінопремію «Золота дзиґа» в категорії «Найкращий документальний фільм».

Перший ляльковий театр в Харкові

Світ дитинства неможливий без ляльок. У всіх нас були улюблені іграшки, яких ми годували та одягали, з якими засинали. Є в нашому місті цілий театр, де ляльки оживають та дають незабутні вистави. Це Театр ляльок.

Розташувався цей гарний казковий будинок у самому центрі міста, на площі Конституції,24.  Це приміщення колишнього банку, побудованого за проектом архітектора О. Бекетова, і спеціально реконструйованого для театру Б. Клейном і О.Любоміловою. Ми розповімо історію створення нашого знаменитого лялькового театру від перших театрів маріанеток до великого професійного театру, відомого на всю країну.

Будинок Аладьїна

 

Харків багатий на унікальні архітектурні споруди біля яких хочеться зупинитися, щоб вивчати їхню нестандартність і красу. Будинок Аладьїна приковує до себе погляд не тільки завдяки своєму розташуванню біля пам'ятника Кобзарю, але й завдяки неповторному фасаду, будучи  одним з найпопулярніших будівель міста. До наших днів будівля збереглася практично без змін. 

Будинок з'явився на вулиці Сумській в 1912 році та  побудований за кресленнями архітектора Ю. Цауне. Власниками будинку були купці Аладьїни. Вони володіли ним кілька поколінь.  Адже ця будівля мала стати затишним родинним гніздом заможної харківської фамілії, а також прибудковим будинком. 

Триповерхову будівлю з мансардою виконано в стилі ампір з поєднанням неокласики і еклектики. Досі вражає тонкість деяких деталей будинку. Білосніжний фасад надає легкості і розкоші. Будівлю прикрашають колони. Немов ноги атлантів, вони тримають на собі споруду. А ось балкони обплітає кована огорожа. На парапеті гордо стоять не одне століття 4  античні фігури. Це надає будівлі особливого шику і загадковості. Під карнизом була балюстрада, на даху — солярій із вежею, де розташовувалося літнє кафе. Будинком можна милуватися годинами, настільки тут багато дивовижних деталей, як великих, так і маленьких

Будинок Аладьїна має статус пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення. 

2015 року на честь архітектора Юлія Цауне на будинку відкрилася меморіальна дошка. Варто відшукати свою «родзинку» будинку Аладьїна. Тому обов'язково відвідайте цю харківську пам'ятку.

  

Будинок з химерами

 

У нашому місті є старі будинки, оповиті таємницею. Дивлячись на них, ви можете придумати незвичну історію про події, що відбувалися в їхніх стінах, про їхніх мешканців. Одна будівля в центрі міста надихає на такі фантазії. Їй понад 100 років і вона розташована на вулиці Чернишевській, 79. Вона називається "Будинок з химерами". Ось її історія.  У 1900 році Володимир Покровський, який був на той час головним архітектором Харківської єпархії, почав проєктування цієї будівлі як приміщення для жіночої гімназії, зокрема й заради своїх молодших сестер, що навчалися. Незвичайний будинок зводився у 1912-1914 роках. Його творцями стали архітектори Володимир Покровський та Петро Величко.

Це чудова споруда створена у стилі «модерн» із готичними елементами. Для кінця XIX - початку XX цей стиль характерний як у міській архітектурі, так і в архітектурі Європи загалом. Модерн від інших стилів відрізняє відмову від класичних ліній та кутів та додавання більш декоративних ліній та елементів – неоготики, необароко. Також у модерні використовують нові матеріали – метал, бетон, скло, залізобетон, за рахунок чого підвищується поверховість будівель, збільшується масштаб арок та вікон – візуально будівлі стають більш просторими.