Кінний ринок

Кінний ринок виник не просто як місце обміну товарами, а як стратегічне перенесення торгівлі за межі центру міста. До 1816 року коней продавали на сучасній площі Героїв Небесної Сотні, але через шум, пил та величезну кількість худоби ярмарок пересунули на околицю — на «вигін». Тоді це була пустка, де життя вирувало лише під час. Поступово навколо площі почали будувати постоялі двори (заїжджі будинки), де зупинялися купці. 

У середині XIX століття Кінний ринок став головним постачальником сировини для будівництва Харкова. Це було єдине місце де щодня можна було придбати вапно у промислових масштабах. Сюди стікалися вози з деревом, вугіллям та залізом.

Друга половина XIX століття перетворила Кінну площу на індустріальний вузол. Поруч із ринком виріс гігантський завод сільськогосподарських машин. Це сусідство було логічним: фермер купував коня на ринку, а за рогом — плуг або молотарку до нього.

Саме тут у 1885 році збудували найбільше в місті депо кінної залізниці. Це був цілий «мікрорайон» із кузнями, лазаретами для коней та майстернями, що давало роботу сотням людей. Ринок славився ресторацією Лютикова. Його квас вважався найкращим у місті, а дворівнева харчівня з передовою на той час системою вентиляції була зразком чистоти. У 1925 році площу назвали на честь Повстання 1905 року, оскільки саме тут свого часу відбувалися запеклі сутички робітників заводу Гельферіха з поліцією.

Під час німецької окупації (1941–1943 рр.) ринок став ледь не єдиним місцем, де харків’яни могли виміняти речі на їжу, щоб вижити. Попри те, що більшість споруд згоріла, стихійна торгівля тривала. У 1967 році Кінний отримав свій впізнаваний вигляд. Будівництво критого ринку за прогресивним на той час проєктом (вантові конструкції, велике скління) зробило його одним із найсучасніших у країні.

Після реконструкції до Євро-2012 ринок втратив частину своїх старовинних лавок, але зберіг планування. Сьогодні це потужний торгівельний комплекс, де історичні традиції поєднуються з сучасною інфраструктурою. Попри зміну офіційних назв площі та станції метро («Захисників України»), для харків'ян він залишається рідним і впізнаваним саме як Кінний.

 

Харківський національний університет мистецтв імені І. Котляревського

У самому серці Харкова, на майдані Конституції, 11, розташований Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського  - провідний культурний та освітній осередок міста. Це один із чільних закладів вищої освіти  України, що є потужним творчим, науково-методичним центром музичної та театральної освіти Слобожанщини.

Університет, названий на честь видатного письменника, класика української літератури, драматурга і діяча музично-театрального мистецтва Івана Котляревського, має міжнародне визнання. Він є членом Європейської Асоціації Консерваторій (AEC), Європейської Асоціації Університетів (EUA) та Європейської Ліги Університетів Мистецтв (ELIA).

Історичний шлях: Від Музичних класів до Університету

Історія закладу бере свій початок у 1871 році, коли в Харкові відкрилися Музичні класи. Вони розпочали роботу 1 жовтня в орендованій квартирі на Вознесенському провулку, де навчалося близько 250 учнів. 

Лопанська набережна в Харкові

Лопанська набережна — це важлива частина історичного району Залопань у Харкові, яка пролягає правим берегом річки Лопань. Вона тягнеться від вулиці Конторської до Пискунівської, перетинаючи Полтавський Шлях.

Це місце відоме як зона для прогулянок та відпочинку.

 Цікаві місця:

• Лопанська стрілка (Сквер "Стрілка"): Це історичне місце, де річка Харків впадає в Лопань. Вважається, що саме тут знаходилося перше поселення на території міста. Це популярний сквер для відпочинку, прогулянок, а також місце для фотосесій.
• "Міст закоханих" Пішохідний підвісний міст, який був офіційно відкритий після реконструкції, і став традиційним місцем, де молодята залишають замки "на щастя". Увечері він підсвічується.
• Човнові станції У районі Стрілки працюють дві човнові станції ("Ластівка" та "Стрілка"), де можна взяти човен для прогулянки річкою.
• Пам'ятник Андрію Первозваному Встановлений на Лопанській стрілці.

Це мальовниче місце в центрі міста, звідки відкривається гарний краєвид на річку та навколишні будівлі, зокрема, на Благовіщенський собор.

Інформаційний путівник "Прогулянки нескореним Харковом" створений для тих, хто по-справжньому любить місто і хоче відчути його сучасний героїзм. Запрошуємо вас до подорожі, де ви — не турист, а співрозмовник міста. Це унікальна можливість пізнавати Харків, слухати його тишу та відчувати його незламний дух. Це данина поваги місту, яке вистояло

Він стоїть. Він бореться. Він пам'ятає.

Стадіон "Металіст"

Стадіон "Металіст" — одна з найстаріших і найзнаковіших спортивних арен Харкова,  історія якого розпочалася ще у 1920-х роках. Будівництво  ініційовано у 1925 році за проєктом архітектора З. В. Пермиловського. Спортивну арену було зведено на вулиці Плеханівській (нині Георгія Тарасенка), на місці, яке раніше займало кладовище Святого Духа — факт, про який досі пам'ятають. Відкриття відбулося 12  вересня 1926 року. Стадіон будували   робітники паровозобудівного заводу (тепер Завод ім. Малишева).

Спочатку стадіон звався «Трактор». Він вирізнявся своєю універсальністю, оскільки призначався не лише для проведення матчів з футболу, а й для занять іншими видами спорту. На стадіоні було обладнано бігову доріжку, велотрек, майданчики для легкої атлетики та гандболу. Незважаючи на те що всі заплановані роботи з облаштування спортивної арени ще не були закінчені, вона вже вважалася найкращою в Україні, позиціонувалася як справжній олімпійський комплекс, придатний для проведення Всеукраїнських та міжнародних футбольних матчів та змагань з інших видів спорту.

 Після пошкоджень під час Другої світової війни стадіон реконструювали та перейменували на "Дзержинець"(1949 р.),  Потім "Авангард" (з 1956 р.). Свою нинішню назву — "Металіст" — стадіон отримав у 1967 році після масштабної реконструкції західної трибуни (1966–1967 рр.), яка збільшила місткість до 10 000 глядачів.  У 70-х роках продовжилися роботи, зокрема, була фактично заново побудована північна трибуна. Найбільша модернізація відбулася наприкінці 2000-х років у рамках підготовки до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року (Євро-2012). Роботи були завершені у грудні 2009 року, і стадіон отримав сучасний вигляд, включаючи новий дах по периметру, нові сидіння та відповідність вимогам УЄФА для проведення матчів рівня чемпіонату Європи.

З моменту реконструкції стадіон приймав не тільки матчі українських клубів ("Металіст", "Металіст 1925") та міжнародні поєдинки, але й виступав тимчасовою домашньою ареною для донецького "Шахтаря" (2017-2020) та інших команд. Його сучасна місткість становить понад 40 000 глядачів.

Таким чином, "Металіст" пройшов шлях від невеликого заводського поля до сучасної європейської арени, ставши справжнім спортивним символом Харкова. 

Гнат Хоткевич

 

Гнат Мартинович Хоткевич — митець небаченого масштабу, справжній феномен в українській культурі. Народився 12 січня 1878 року в Харкові. 

Був письменником, літературознавцем, мистецтвознавцем, бандуристом-віртуозом, композитором, істориком, етнографом, театральним і музичним діячем, а також педагогом. Значна частина його життя пройшла саме у рідному місті.

Творчий Шлях

Народився у бідній родині, Гнат був блискучим студентом, легко вступивши до Харківського технологічного інституту. Крім технічних наук, він глибоко цікавився українською історією та культурою. Завдяки своїй багатогранності та таланту, його називали «самородком».

Через участь у студентських заворушеннях його відрахували та вислали з міста. Доля усміхнулася, коли його почув Микола Лисенко. Хоткевич швидко став провідним солістом ансамблю, а згодом — віртуозом-бандуристом і теоретиком народної музики.

Харківський цирк

Харківський цирк по праву вважається одним із найстаріших в Україні. Історія циркових вистав у місті сягає XVIII століття, коли бродячі комедіанти, клоуни та дресувальники розважали містян на ярмаркових балаганах і базарних площах.

Перші опалювальні дерев'яні цирки почали з'являтися у Харкові з початку 1860-х років. Один із них, що належав Вільгельму Суру, відкрився у 1862 році на вул. Ірпінській. Перша по-справжньому стаціонарна кам'яна будівля цирку-театру. Зведений за проєктом архітектора В. Хрустальова на колишній Жандармській площі (нині пл. Нацгвардії). За легендою, це був подарунок квіткового магната Генріха Грікке своїй коханій — цирковій артистці.

Особливість будівлі: манеж легко трансформувався у сцену для театральних постановок (водевілів, оперет), а зала мала унікальну акустику.

Цирк Муссурі (1911 р.), зведений Герасимом Муссурі на вул. Благовіщенській. Був найбільшим у світі на той час — на 5750 місць. Згодом переобладнаний у театр оперети.

До 1917 року в Харкові працювало відразу дві будівлі стаціонарних цирків, що було рідкістю навіть для європейських міст.

 

У 1930-ті роки цирк Грікке став називатися Харківським державним цирком. Будівля була перебудована, манеж став стаціонарним.