Сейфаддін Гурбанов (1962–2021)

Народний художник України, доцент Харківської державної академії дизайну та мистецтв, чия творчість сформувала сучасне скульптурне обличчя Харкова.

Народився 19 жовтня 1962 року в Нахічеванській АРСР (Азербайджан). У 1989 році закінчив Харківський художньо-промисловий інститут. З 1991 року — член Спілки художників України. Здобув звання Заслуженого (2004) та Народного художника України (2010).

Помер 16 листопада 2021 року в Туреччині від ускладнень COVID-19.

Відомі роботи в Харкові. Майстер створив безліч монументальних і жанрових композицій: пам’ятники Олексію Бекетову, Іллі Мечникову, «Сквер мислителів», а також оригінальні контактні скульптури:

«Скрипаль на даху» (2003): Бронзова порожниста фігура, що символізує творчий потенціал міста та незалежність таланту. Скульптура овіяна міською легендою про закоханого студента консерваторії. Через реконструкцію будівлі виник конфлікт, результатом якого стала поява двох «Скрипалів»: оригінал перенесли на дах ТРЦ «Platinum Plaza» (вул. Сумська, 72), а для даху на пл. Конституції, 18/2 Гурбанов у 2017 році створив нову, дещо збільшену копію.

· «Продавчиня насіння» («Баба Маня», 2018): Жанрова скульптура біля Благовіщенського ринку. Прототипом для харизматичного образу стала реальна жінка, яку скульптор зустрів біля Круглого ринку на Салтівці.

    

«Перша вчителька»: Бронзова композиція біля ХНПУ ім. Г. С. Сковороди із зображенням педагога та першокласниці (прототипи — дівчата Настя й Аня), що передбачає вільне місце на лаві для фото.

«Лабораторний щур», пам’ятник «Олексій Бекетов» та багато інших.

Місто, яке треба відчути

 

Харків часто сприймають як суворе місто студентів, інженерів та залізобетонного конструктивізму. Проте варто зійти з гамірної Сумської у затишні провулки, як відкриється зовсім інший світ: місто живих традицій, іронічного вуличного мистецтва та унікальних смаків, які знає кожен харків'янин. 

Гастрономія Харкова — це поєднання студентського драйву, домашнього затишку та локальних культів.

   

Феномен «Буфету» та квадратна піца: Якщо запитати харків'янина про смак міста, дев'ять із десяти згадають культову квадратну піцу на товстому пухкому тісті з «Буфету». З фірмовим соусом, ситна та гаряча, вона годувала покоління студентів і стала справжнім локальним символом, про який згадують із теплою ностальгією.

Харківський окрошковий батл: Окрошка тут — це не просто сезонний суп, а предмет палких дискусій. У Харкові існує справжній культ цієї страви, і головне питання літа завжди одне: на квасі чи на кефірі з мінералкою? Майже кожен затишний заклад у центрі пропонує влітку свою «найкращу» версію.

Кавово-кондитерська культура: Харків завжди славився своїми кондитерськими. Від фірмового торта «Харківський" до сучасних кав'ярень у тихому центрі. Кава тут вже давно є ритуалом для спокійних розмов.

Словничок харків'янина: мовний код, який впізнають усюди

Затишні посиденьки в Харкові неодмінно супроводжуються особливим міським сленгом. Ці слова — справжня візитівка міста, за якою харків'яни пізнають «своїх» у будь-якій точці світу:

Тремпель — вішалка для одягу. Легенда каже, що назва пішла від дореволюційного фабриканта готового сукні на прізвище Тремпель, який продавав одяг на фірмових «плічках».

Ампулка — змінний пластиковий стрижень для кулькової ручки.

Майка / Cєтка — тонкий пластиковий пакет із ручками («майка») або сітчаста торбинка для покупок.

Ракло — харківське слівце для позначення дрібного хулігана чи злодюжки. Походить від бурси поблизу церкви Святого Миколая (за однією з версій, святого Ераклія чи «Ракула»), чиї вихованці полюбляли обносити сусідні торгові лавки.

Сявота — збірна назва для місцевих гопників або нерозумної бешкетної молоді.

Стекляшка — скляний вихід зі станції метро «Університет». Найкультовіше місце для зустрічей, побачень і очікувань у центрі міста («Зустрінемось на Стекляшці»).

«Барабашка» — величезний ринок-феномен, який давно перестав бути просто торговим майданчиком і став окремим міським мікрокосмосом.

Чорно-біла філософія на стінах: галерея просто неба

Після смачної перерви найкраще рушати на прогулянку художнім маршрутом. Харків — це столиця українського стріт-арту, а його головний голос — художник Гамлет Зіньківський.

Його мінімалістичні чорно-білі малюнки, доповнені короткими, але влучними фразами, можна знайти на арках, старих дверях та стінах довкола вулиць Гоголя, Воробйова чи Григорія Сковороди. Це інтелектуальна «гастрономія для розуму», яка змушує зупинитися, замислитися й подивитися на місто під іншим кутом.

Харків закохує в себе не одразу, а поступово — через аромати кави у двориках, гарячий шматочок квадратної піци, іронічний напис на стіні та неймовірну стійкість і гостинність людей, які бережуть дух свого міста за будь-яких обставин.

 

Райони Харкова персонажі

Горизонт

Горизонт — це хлопець із характером «кременю». Він знає, що таке справжні випробування, адже його район зустрів події 2022 року одним із перших на східному рубежі Харкова. Тому він серйозний, стриманий, надійний і трохи суворий, але водночас дуже спокійний і впевнений у собі. Він не любить зайвих слів, а цінує діло.

Продовжимо знайомство з районами нашого міста

 

Журавлівка

Вона живе біля води і не уявляє свого життя без річки. Її улюблене місце — Гідропарк. Влітку її складно застати вдома: вона або засмагає на "пісках", або катається на сап-борді чи човні, або смажить м'ясо з друзями в альтанці. Дуже добре знає історію міста, адже сама живе тут уже не перше століття (пам'ятає ще часи, коли була козацьким хутором). 

Райони Харкова як персонажі

Наш Харків — це місто контрастів, і його райони мають настільки яскраві "вайби", що з них вийшли б геніальні персонажі. Якщо ви хоч раз замислювалися над тим, який характер має ваше місце проживання — цей пост для вас. Ловіть гайд по тому, якими були б райони Харкова, якби вони стали нашими сусідами чи друзями!

Центр

Це витончений інтелігент у стильних окулярах.  Ранок починає з еспресо в затишній кав'ярні, день проводить на лекціях або в галереях, а ввечері гуляє в саду Шевченка чи Центральному парку. Знає історію кожної будівлі на Сумській.

Салтівка

Вона голосна, швидка, енергійна, знає абсолютно все і про всіх. У неї в сумці можна знайти що завгодно — від свіжої зелені з ринку до трендових гаджетів. Вона ніколи не спить, постійно в русі й тримає на собі вайб усього міста.

Нові будинки

Харизматичний романтик. Він любить зручні кросівки та неспішні прогулянки. Це той самий друг, який знає найкращі затишні дворики, де ввечері пахне жасмином чи липою, і завжди готовий підтримати довгу розмову за чашкою кави на бульварі Юр'єва. Він сімейний, спокійний, але з дуже міцним внутрішнім стрижнем.

Холодногірський

Завжди зібраний мандрівник із рюкзаком за плечима, який «живе на валізах». Він постійно зустрічає та проводжає гостей, знає найкращі маршрути й ніколи не запізнюється. Трохи ностальгічний, пахне залізницею, кавою з автомата та романтикою далеких доріг.

Олексіївка

Прагматична, розумна, любить комфорт. Цінує затишок нових житлових комплексів і хорошу інфраструктуру. Вечорами або на вихідних  любить вийти на пробіжку чи прогулянку до Саржиного яру

ХТЗ

Прямолінійний, суворий, але чесний. Він не любить зайвих теревенів, цінує важку працю та порядок. Спочатку може здатися похмурим чи непривітним, але насправді він надійний товариш, який завжди підставить плече.

Колесо огляду

Історія колес огляду почалася у 1893 році, коли американський інженер Джордж Ферріс створив у Чикаго перший 75-метровий атракціон як відповідь Ейфелевій вежі. У Харкові ж власна історія налічує вже понад шість десятиліть. Перше колесо огляду в місті відкрили у 1963 році в глибині тодішнього парку Горького (неподалік кінотеатру «Парк»). Висота становила 24–26 метрів. Відкриті 4-місні кабінки («кошики») без скління, де пасажирів захищав лише металевий ланцюжок. Посередині було кермо-столик, яке дозволяло обертати кабінку навколо своєї осі під час руху. Дитячий квиток коштував 15 копійок, дорослий — 20–25 копійок (як порція морозива). Навесні 2011 року застарілий атракціон демонтували в межах масштабної реконструкції парку до «Евро-2012».

Нове колесо відкрили 23 серпня 2012 року на центральній площі парку. Його спроєктувала компанія «Мир» за участі харківських конструкторів. Маючи висоту 55 метрів, воно є найвищим в Україні. Повний оберт триває 10–12 хвилин. У найвищій точці радіус огляду сягає 20 км, звідки видно Держпром, Каразінський університет та Олександрівську дзвіницю.

Атракціон має 39 закритих кабін із міцного полікарбонату (кожна на 6 місць), зокрема одну спецкабіну для людей на кріслах колісних. Кабіни майже не хитаються. Загальна місткість — 234 особи. Щоби запобігти перевантаженню конструкції, оператори саджають людей за схемою противаг (через одну кабінку), а не поспіль. Колесо оснащене піксельним LED-підсвічуванням, що створює динамічні світлові шоу, які видно з дальніх районів міста.

У мирний час атракціон приймав до 4 тисяч відвідувачів щодня.

Внаслідок російських обстрілів Центрального парку 55-метрове колесо огляду зазнало пошкоджень. Наразі з міркувань безпеки атракціон зупинено. Парк залишається прогулянковою зоною, проте його відвідування під час повітряних тривог є вкрай небезпечним.

Маєток купця Соколова

Цей розкішний палац у стилі неоренесансу з витонченою ліпниною, німфами на фасаді та каріатидами знають багато харків'ян, але історія його створення відома не всім. (вулиця Благовіщенська, 17)

Наприкінці XIX століття багатий харківський купець і власник цукрових заводів Олександр Соколов шалено закохався. Його обраницею стала красуня-француженка. Дівчина  звикла до паризького шику і, приїхавши до Харкова, зауважила, що місто здається їй дещо провінційним і похмурим. Соколов, бажаючи підкорити серце коханої та втримати її в Харкові, пообіцяв побудувати для неї справжній паризький палац.

Він наймає відомого архітектора Олексія Бекетова і розпочинається будівництво. Фасад прикрасили фігурами міфічних істот та витонченими балконами. Всередині облаштували розкішні мармурові сходи, стелі з позолотою та величезні дзеркала, привезені з Європи. Родзинкою будівлі є актова зала з плафоном “Апофеоз Аполлона”, який розписував український художник Микола Уваров, він також відомий за розписами у будівлі Полтавського земства. Перед будинком облаштували невеликий сад із фонтаном.

Коли будівництво завершилося, купець презентував палац своїй музі. Француженка була вражена — це дійсно був шматочок Парижа в центрі Харкова. Вона погодилася залишитися з ним. Кілька років цей будинок був центром світського життя міста: тут проводили бали, звані вечері та творчі вечори.

Проте казка тривала недовго. Купець Соколов був азартною людиною. За однією з міських легенд, через кілька років він програв у карти в місцевому клубі майже весь свій статок, включаючи цей розкішний маєток. За іншою версією — його підкосила криза, і будівлю довелося продати за борги. Француженка, не витримавши втрати статусу та розкішного життя, покинула купця і повернулася на батьківщину. Соколов залишився ні з чим і помер у бідності.